Народ – джерело влади

Уже п‘ятий рік діє перша Конституція пострадянської незалежної України. Відомо, що її зміст одержав високу оцінку в усіх демократичних розвинутих країнах Заходу.

Проголосивши людину найвищою соціальною цінністю, Конституція України присвятила більше 40 статей свого другого розділу закріпленню, захисту та гарантуванню її прав. Кожен громадянин, спираючись на ст. 8 Конституції, що гарантує пряму дію конституційних норм, набув право безпосереднього, без проміжних інстанцій, звернення до суду для захисту своїх прав і законних інтересів. На забезпечення ефективності цього захисту спрямований процес підвищення ролі судової влади в системі влад, у її взаємовідносинах із законодавчою та виконавчою гілками влади. У цьому зв‘язку необхідно звернути увагу на встановлення на основі Конституції принципу незмінності суддів, посилення гарантії їх незалежності, вдосконалення структури судової системи, спеціалізації судів. Вирішення цих і низки інших завдань, що спрямовані на захист прав громадян, одержують подальший розвиток у ході проведення в Україні парламентської, адміністративної та судової реформ.

Водночас в умовах неподоланої системної суспільної кризи програмний характер зберігають багато положень Основного Закону України – щодо побудови фундаменту і каркасу громадянського суспільства, правової і соціальної держави, реалізації низки соціальних прав людини. Але в цілому наша Конституція витримала перевірку часом. Вона відіграє провідну роль у правовій системі, у реформуванні суспільних відносин, захисті прав людини. Досвід її застосування, набутий за 4 роки, привів до усвідомлення необхідності подальшого її розвитку, зміни деяких конституційних положень.

У процесі реалізації положень Конституції України створена низка нових державних органів, удосконалена політична система суспільства. Так, у 1997 році був створений Конституційний Суд України, який уже прийняв більше 40 рішень і висновків з питань державного будівництва, охорони прав громадян, офіційного тлумачення Конституції і законів.

У результаті цього було вирішено низку спірних питань, досягнуто запобігання конфронтації між різними гілками влади. Для здійснення фінансово-бюджетного контролю при Верховній Раді сформована Рахункова Палата. Було обрано Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України. На його адресу надійшло вже близько 40 тисяч звернень громадян, що само по собі свідчить про майбутній великий обсяг роботи цієї демократичної інституції. Появу в структурі державної влади Конституційного Суду, Рахункової Палати, Уповноваженого з прав людини поряд з удосконаленням діяльності прокуратури слід, на наш погляд, розглядати як важливий етап на шляху формування в системі поділу влад нової самостійної контрольної гілки влади.

Важлива роль у реалізації демократичних принципів Конституції України належить формуванню і діяльності системи органів місцевого самоврядування, що представляють інтереси громади сіл, міст і областей. На сучасному етапі вони поступово пристосовують свою діяльність до вимог Європейської Конвенції про самоврядування.

Дедалі більшого значення в умовах України, де зареєстровано близько 100 політичних партій, набувають узгоджувальні органи різних рівнів. Це позначається і на парламенті, де створені партійні фракції і депутатські групи. Для подолання виникаючих між ними протиріч на постійній основі діють узгоджувальна рада фракцій і депутатських груп та координаційна рада більшості парламенту України. Остання створена нещодавно внаслідок гострої парламентської кризи і діє на базі широкої коаліції центристських і правих партій з метою підтримання програмних положень Послання Президента Л. Кучми про стратегію економічного і соціального розвитку України на 2000–2004 роки.

Дія Конституції України стала чинником інтенсифікації законодавчої роботи. Це було обумовлено як потребами реформування суспільства, так і необхідністю заміни безнадійно застарілих, але все ще діючих законодавчих актів радянського періоду. Якщо в умовах радянської влади в Україні щорічно приймалось не більш 2–4 законів, то вже після прийняття Конституції України 1996 року Верховна Рада прийняла більше 1000 законів. Проводиться цілеспрямована робота з планування розвитку законодавства. Зі створенням широкої правоцентристської коаліції в парламенті, куди увійшла більшість народних депутатів, покращилась і якість законів. На порядку денному в парламенті стоїть невідкладне вирішення таких уже підготовлених до розгляду важливих загальнодержавних питань, як розвиток земельного законодавства, прийняття бюджетного, податкового, цивільного, кримінального і господарського кодексів, законів про судоустрій, прокуратуру, процесуальних кодексів, про політичні партії, про Кабінет Міністрів України тощо.

Між тим, саме в діяльності законодавчої влади тривалий час існували великі проблеми. Зусилля по реалізації Конституції 1996 року в цій сфері тривалий час не повною мірою забезпечували вирішення соціальних проблем і належне втілення в життя її положень. Верховна Рада часто відволікалась на вирішення другорядних питань, від чого страждала як кількість, так і якість законів, що нею приймались.

Робота Верховної Ради гальмувалась у зв‘язку з відсутністю необхідної для прийняття рішень парламентської більшості. Унаслідок популістського настрою і соціальної демагогії, що застосовувала частина народних депутатів, затягувався законодавчий процес і час від часу приймались рішення, що фактично не могли бути втілені в життя. Все це гальмувало створення законодавчої бази для реформування економіки, своєчасного прийняття реального за своїм змістом державного бюджету.

Не задовольняло суспільні потреби і співвідношення інтересів центру і регіонів, що реально склалося в житті. Офіційно була проголошена політика децентралізації, але вона не могла бути послідовно проведена в життя, в тому числі у зв‘язку з відсутністю спеціальних державних парламентських структур, що були б пристосовані для захисту економічних, соціальних та фінансових інтересів регіону.

Усі ці обставини поставили на порядок денний питання про внесення певних змін до Конституції. Відповідні пропозиції були сформульовані в грудні 1999 року на зборах громадян м. Житомира, де й була створена ініціативна група по ініціюванню проведення з цих питань референдуму. Після збирання відповідно до вимог Конституції України трьох мільйонів підписів громадян на підтримку цієї пропозиції всеукраїнський референдум був проголошений Указом Президента України. Згідно із висновком Конституційного Суду про конституційність цього Указу на референдум, що відбувся 16 липня 2000 року, було порушено низку питань. Мова йшла про скорочення кількості народних депутатів парламенту з 450 до 300, надання Президенту України права дострокового розпуску парламенту у випадках, якщо протягом одного місяця після обрання Верховної Ради не склалася стійка парламентська більшість або якщо протягом 3-х місяців Верховна Рада не затвердить Державний бюджет України, переданий на її розгляд. На народне голосування було також винесено питання про необхідність обмеження депутатської недоторканності у випадку порушення проти депутата кримінальної справи. Запропоновані зміни до Конституції ніякою мірою не мали своєю метою звуження прав парламенту, а навпаки, були спрямовані на уникнення паралічу в його діяльності, підвищення депутатської працездатності, забезпечення своєчасного фінансування реформ, що проводяться у суспільстві, уникнення депутатської безвідповідальності і запобігання скоєнню народними представниками правопорушень. Саме тому значна більшість громадян, які взяли участь у референдумі, дала позитивну відповідь на поставлені питання.

Така ж позитивна відповідь на референдумі була одержана від народу і по четвертому питанню, що було винесене на народне обговорення, – про утворення другої палати в парламенті – представництва регіональних інтересів.

Порушення останнього питання було викликане тим, що реалізації офіційно проголошеної політики децентралізації, незважаючи на створення на місцях самоврядних органів представництва місцевих громад, перешкоджала відсутність загальнодержавного органу представництва регіонів. Таким органом, що мав би вирішальний голос при проведенні регіональної політики, могла б стати верхня палата парламенту. Нині йде наполеглива робота по реалізації результатів референдуму.

Пройшов перший етап затвердження, згідно з пропозиціями Президента України, нових конституційних положень, що реалізують результати референдуму з перших трьох вирішених народом питань. Ці пропозиції затверджені Верховною Радою. Остаточні зміни до Конституції, згідно з вимогами ст. 155 Основного Закону, повинні бути внесені на наступній сесії Верховної Ради, де вони мають бути схвалені кваліфікованою (2/3) більшістю голосів депутатів.

З метою забезпечення виконання прийнятих на всеукраїнському референдумі рішень щодо необхідності формування двопалатного парламенту Указом Президента України 29 травня 2000 року створена спеціальна комісія із залученням представників усіх верств українського суспільства. Її головним завданням є розробка законопроекту про внесення відповідних доповнень і змін до Конституції України. Робота її повинна бути завершена до кінця 2000 року, після чого починається етап реалізації прийнятих рішень. Результатом цього повинно стати серйозне удосконалення роботи всього державного механізму України, створення сприятливіших умов для реформування суспільства.

18 січня 2001 року у Верховної Ради України була остання можливість на шостій сесії приступити до впровадження результатів всеукраїнського референдуму в текст Конституції України. Крім «рамкового» законопроекту про внесення змін до Конституції, глава нашої держави Л. Д. Кучма подав на розгляд парламенту три законопроекти у розвиток результатів референдуму, але жоден з них не був внесений до порядку денного шостої сесії парламенту. Якби законопроект про зміни в Конституцію України, внесений Президентом і схвалений раніше Верховною Радою України, був прийнятий 226 голосами, то він був би поданий у відповідності до законодавчої процедури для висновку до Конституційного Суду України. Таким чином, Верховна Рада започаткувала б процес впровадження результатів всеукраїнського референдуму. Але цього не сталося. Парламент проігнорував волю українського народу, яку він висловив у квітні 2000 року. Така ж доля спіткала і законопроект про парламентську більшість і опозицію. Його знову не включили до порядку денного сесії. Депутати голосували з цього приводу двічі – спочатку набралося 214 голосів «за», а за другим разом – всього 200. А для проходження законопроекту треба, щоб за нього проголосувало не менше 226 парламентаріїв.

Незабаром виповниться річниця проведення всенародного референдуму, а результати його так і не знайшли втілення в чітких конституційних приписах. По суті, парламентарії проігнорували положення ст. 5 Конституції, яка встановлює, що народ є джерелом влади і ніхто не має права не виконувати його волю.

В. Тацій.
Ректор Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, професор, академік Національної Академії наук України, президент Академії правових наук України.