Не виганяйте учня з класу

«Ненавиджу вчителів», – зізнався Мишко Моргун, учень однієї з харківських шкіл. Він розповів, як деякі педагоги принижували його. «Якби ж це стосувалося лише нашої школи! У багатьох інших ситуація не краще», – запевняє хлопець.

Мишко – член ініціативної групи школярів, які відвідують середні навчальні заклади міста з метою роз‘яснення основних положень «Конвенції ООН про права дитини». Цей документ, підписаний Україною, зобов‘язує дорослих поважати права дітей, тобто ставитись до них як до повноцінних членів суспільства.

– Часто вчителі свідомо ігнорують положення цього документа. Крім того, спілкуючись з багатьма учнями харківських шкіл, ми дійшли невтішного висновку: переважна більшість навіть не чула про цей документ, – говорить Мишко Моргун.

Усе це призводить до виникнення серйозних конфліктів. Трапляється, що педагог піднімає руку на учня, а іноді буває й навпаки.

За словами доцента Харківського державного педагогічного університету Таїсії Лазарєвої, критикувати учня перед класом та виганяти з уроку ні в якому разі не можна, оскільки це завдає йому серйозної психологічної травми.

Втім, доводиться чути й протилежну точку зору: що робити, як увесь клас потерпає від одного бешкетника?

Справді, питання непросте. Але, вважає Т. Лазарєва, у подібних випадках викладачеві треба намагатись зацікавити хулігана.

«Золоте» правило педагога: не думати про учнів гірше, ніж вони на те заслуговують. Дитина прекрасно відчуває ставлення вчителя до себе і болісно реагує на несправедливість.

Психолог центру позашкільної освіти Жовтневого району Харкова Ольга Ландман показує знімок, зроблений одним з учнів під час уроку. На фото – діалог учительки з учнем: обличчя першої спотворене гримасою злості й ненависті.

– Подивіться: тут видно, що «нападає» вчитель, а учень лише «захищається». Це типова ситуація для нашої сучасної школи, – говорить Ольга Володимирівна.

Та було б несправедливо в усіх негараздах звинувачувати школу. Часто й батьки доводять власних дітей до стресового стану. Ольга Ландман пригадує історію, що трапилася з випускницею однієї харківської школи. Рідні вселили в неї страх: «Без грошей ти до інституту не вступиш». А родина бідна, батько помер. Ця розумна дівчина (до речі, срібна медалістка) була настільки залякана, настільки втратила віру в себе, що перебувала на межі нервового зриву.

Останнім часом саме життя змушує українських педагогів переглядати своє ставлення до учнівського контингенту. Завдяки соціологічним дослідженням було зроблено несподіваний висновок: підвищеної уваги з боку вчителів потребують не лише двієчники та хулігани, а й... відмінники. Ці діти, як правило, настільки хвилюються за оцінку, що до них треба ставитись з особливою обережністю.

Прикладом шанобливого ставлення до вихованців може служити харківська загальноосвітня школа «Відродження». Її директор Наталя Філоненко пропагує християнську етику у стосунках між учнями та вчителями.

– У нас трапився випадок у першому класі: хлопчик любив робити іншим дітям зауваження. Гадаєте, вчитель його за це вичитував? Ні, він провів після уроків на цю тему диспут, де хлопчик сам визнав, що був неправий, – розповідає Наталя Олександрівна.

У ХХІ столітті стосунки між викладачем та учнем повинні перейти у нову якість. Вони вже не будуть перебувати «по різні боки барикад» навчального процесу, а стануть щирими друзями, спільними шукачами однієї істини.

Ю. Мироненко.