А ковбаса смакує на Різдво

Різдвяні ярмарки у Харкові – це не витвір останніх десятиліть, а традиція давня. До них зазвичай довго готувалися. Римарі виготовляли кінську збрую, коцарі ткали пухнасті килими, гончарі випалювали глечики та ліпили іграшки для дітвори. Чекав харківських ярмарків і довколишній люд. Особливо сподівався виторгувати з харчів. Ще восени, скажімо, десь у Вільшані якийсь селянин Грінченко солив огірки, набивав їх у бочку, прив‘язував за мотузок і опускав у річку. Так само й капусту, яблука, кавуни тощо. Як тільки ж крига бралася на воді, бочки виймали з холодної глибини і – мерщій на базар. У піст квашенина швидко розкуповувалася.

А от із м‘ясом доводилося чекати передріздвяного тижня. Скажімо, овець різали ще на Покрову, м‘ясо солили – і на лід у погріб. Кілька місяців воно чекало свого часу. А перед Різдвом зголоднілий за солониною люд буквально зносив прилавки на Благовіщенському базарі.

І нині покупців не бракувало на новорічно-різдвяному ярмарку, що розкинув намети на майдані Свободи. Скупившись обновками, люди поспішали до м‘ясних рядів. А там ковбаси, шинка, сало у три пальці! Хочеш – на ребрі, а хочеш – ошийок...

Я поцікавився, чому на ярмарку найбільший натовп був біля прилавків Богодухівського м‘ясокомбінату.

– Продукція тут – майже як домашня на смак, – переконує реалізатор Ольга Леонідівна Куценко. – Річ у тім, що богодухівські ковбасники виготовляють продукцію за старовинними, ще дідівськими рецептами. Тоді, пригадуєте, стандарт не дозволяв застосовувати різні хімічні добавки, наповнювачі, барвники. Сьогодні рідко вже хто так працює. Отже, люди, раз купивши і посмакувавши богодухівською ковбасою чи шинкою, обов‘язково шукатимуть на базарі цю продукцію знову...

Л. Логвиненко.