Ходив Ілля на Василя

Третє тисячоліття, що забарилося за православним календарем, цієї ночі, нарешті, прийде в благословенну Україну. А напередодні його зустрічали у вітальні Харківського обласного центру народної творчості колядками та щедрівками. Ось так: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я».

Юні щедрувальники з ансамблю «Витинанки», що існує при дитячому палаці культури ХТЗ, знають – щедрують на Меланки, тобто під вечір 13 січня з козою. Бо коза – символ родючості та добробуту. І де, як кажуть, коза рогом, там жито стогом. А що вона скаче по яворині, коли прилетіла ластівочка, нічого дивного у цьому немає, адже древні українці зустрічали Новий рік у період весняного сонцестояння. Тоді, під Теплого Олексу, могла прилетіти й ластівочка, а тим більше, жайворонок.

Якщо перед Різдвом Христовим готували дванадцять пісних страв, то під Новий рік – щедру вечерю. Окрасою столу мають бути і ковбаси, й шинка, і холодець з хроном... Все, чого душа забажає. Звичайно, старшим щедрувальникам перепадає оковитої, а молодшим лише гостинців у хустинці.

Щодо Меланки, то в цей день, зазвичай, засилали старостів. Отак зустрілися випадково хлопець і дівчина, поцілувалися чи ні, а вже парубок просить:

– Тату, хочу женитися.

Отож приходять старости, сідають у кутку і починають здалеку про голубку, красеня-козака... А наречена, ніби нічого не підозрюючи, колупає піч. Згодом, домовившись, «б’ють по руках», визначають час весілля. Цей період для старостування був дуже вигідний – гарбузи в господарстві закінчувалися...

А після півночі чоловіки ходили від хати до хати – житом, пшеницею й усякою пашницею посипати. Новий рік був найбажанішим святом у кожній родині. З ним пов’язували кращі, ніж у старому році, сподіванки, завбачували добробут, родинну злагоду, щедрий урожай, приплід худоби.

І бажали такого:

Щоб було у вас в коморі,
І у хаті, і надворі,
В ложці, мисці та колисці...
Чого ми і вам бажаємо.

Л. Логвиненко.