Заради майбутнього держави

Два роки тому виборці 171-го виборчого округу м. Харкова висловили мені високу довіру, надії і сподівання, обравши депутатом Верховної Ради України. На той час я обіймав посаду голови агропромислової фірми «Відродження», а тому досить глибоко усвідомлював ті нагальні потреби, що є найважливішими для громадян незалежної України, зрозумів, чого вони чекають від сформованих ними демократичним шляхом вищих органів державної влади. Під час виборчої кампанії я ще більше переконався у тому, що український народ прагне політичної стабільності, соціально-економічного зростання, задоволення найважливіших соціальних потреб: постійної роботи, що належним чином би оплачувалася, створення умов для нормального життя, виховання дітей. Своїм виборцям я обіцяв докласти усіх зусиль для успішного проведення соціально-економічних реформ.

Та життя, реалії політичного розвитку в нашій державі наштовхують на сумну й трагічну для мене як народного обранця думку, що я не маю можливості виконати свої обіцянки сповна. Причини різні, а головне те, що й досі існують протиріччя між гілками влади, передусім, законодавчої та виконавчої, а по-друге, неповна відповідність нинішнього парламенту своєму високому призначенню. Понад два роки роботи у Верховній Раді переконали мене, що чимало «народних обранців», отримавши найвищий мандат довіри – голоси виборців, забули не тільки про виборчі програми, а й про інтереси держави та її народу. Партійні та групові інтереси (у тому числі й особисті) створюють у нашому законодавчому органі обстановку, що суперечить принципам парламентаризму, виробленим сторіччями світового демократичного розвитку.

На початку минулого року у Верховній Раді відбувалися процеси, що налаштовували на оптимістичну ноту – була сформована парламентська більшість. Здавалося, часи ганебних для демократичного парламенту чвар, свідомих і спрямованих деструктивних дій, розрахованих не тільки на гальмування здійснюваних під керівництвом Президента реформ, а й на підрив основ самої незалежності нашої держави, минули. Однак ці надії не справдилися.

Як народному депутатові, громадянинові, який прагне зробити усе можливе задля розквіту Вітчизни, мені тепер гірко, що моїх зусиль, зусиль інших депутатів, відданих Україні, недостатньо, аби надати справжню парламентську підтримку діям Президента щодо проведення реформ, просування нашої держави курсом демократичних, політичних і економічних перетворень.

Хотів би, щоб Президент зробив рішучі кроки щодо припинення дій сил, які блокують конструктивну роботу парламенту, поклав край тому ганебному становищу, коли люди, які обійняли депутатську лаву шляхом демагогії й обіцянок, використовували й надалі її у власних інтересах. Відтак звертаюся до Президента, як гаранта Конституції України, з проханням вжити рішучих заходів для здійснення започаткованих ним реформ. Я і мої однодумці будемо щиро вітати і підтримувати його наполегливість, адже ми завжди прагнули і прагнемо виконувати свої обов’язки перед народом.

В. Салигін.
Депутат Верховної Ради України.