Армії і флоту вірний усе життя
Поспілкувавшись з цим красивим, підтягнутим, чітким у рухах і в думках літнім чоловіком,
я зрозуміла, що 32 роки служби в лавах Радянської Армії
таки загартували його, виробили характер...
...Віктор Кондратов учився тоді в педучилищі в місті Шахти Ростовської області і... мріяв про службу в армії. Після занять неначе на крилах летів до аероклубу. А стрибнувши кілька разів з парашутом, вирішив остаточно: його доля — небо. Тож, не роздумуючи, вступив до військово-морського авіаційного училища в місті Єйськ Краснодарського краю.
Спочатку вчився на бомбардувальника. Потім, коли училище перебазували до Куйбишевської області, довелось оволодівати знаннями з матеріальної частини Пе-2 — пікіруючого бомбардувальника Петлякова.
Незабаром доля знову повернула Віктора Кондратова в Єйськ до рідного училища. Літати випало вже на винищувачі. Закінчивши навчання, молодший лейтенант потрапляє під Архангельськ...
А потім була війна.
(Закінчення.
Початок на сторінці 1).
– Свій перший бій я прийняв у районі Мурманська, – згадує Віктор Омелянович. – Наші бомбардувальники летіли на Керкінес – повинні були там скинути бомби. А ми, винищувачі, мали прикривати. Але так трапилось, що бомбардувальники розсіялись по небу, і ми їх загубили з поля зору. Врешті я опинився разом з літаком свого командира. Та раптом почулися постріли німецької зенітки. Влучила вона у наші літаки: на моєму залишила вм’ятину на боковому склі, а от літак командира «клюнув» і почав падати вниз, у море. Довго я літав у тому райо- ні, та, на жаль, безрезультатно – мій командир загинув. Помітивши штурмовик Іл-2, що пролітав повз мене, я пристроївся до нього. Швидкість у нас приблизно однакова – йдемо поряд. Раптом він мені махає: «Дякую». А я: «Тобі спасибі». Бо нас командири навчали: якщо загубився, старайся не летіти наодинці. Ось так, підтримуючи один одного, ми й дібралися до своїх аеродромів. На душі, звичайно, було дуже сумно – в першому бойовому вильоті втратив командира...
25 вересня 1944 року Віктор Омелянович Кондратов вважає своїм другим днем народження. Тоді льотчики-винищувачі отримали наказ супроводжувати розвідника, котрий повинен був сфотографувати німецький транспорт – потоплений або підбитий. На місці з’ясувалось, що знімати нічого.
– Тоді наш командир вирішив податися в сторону фашистського конвою кораблів у Баренцевому мо-рі, – розповідає Віктор Омелянович. – Там було з десяток транспортів, до того ж охорона, всього 30 одиниць. На великій швидкості йду вниз, на висоті приблизно 20 метрів вирівнюю літак. Та раптом розумію, що бомба, котру маю скинути, у ціль не влучить. Піднявся вище – десь на 1200 метрів. Бачу: окремо стоїть корабель, цілком підходить для атаки. Скинув я бомбу. Та не врахував: коли ішов в атаку, став «об’єктом» для всього конвою. Мене й підбили. В кабі-ні – дим, двигун горить. Літак не тягне. Довелось його посадити на воду, а самому скористатися рятувальним жилетом і човном. Але не все вийшло так, як розраховував. По-перше, я відразу ж намокнув, по-друге, в чоботи налилася вода і змістився центр тяжіння. Внаслідок цього я ледь тримався в човні.
Вода в Баренцевому морі – плюс п’ять, температура повітря – мінус десять. Кондратов утратив свідомість. Стояла суцільна хмарність. І льотчика, що потрапив у біду, наш торпедний катер довго не міг відшукати.
– Як потім мені розповіли, – продовжує Віктор Омелянович, – хмарність у якусь мить розсіялась, і висвітлився той район, де я знаходився. Хвиля відганяла мене вбік, я був весь у крові, непритомний. Ледве витягли. У польовому госпіталі, коли прийшов до тями, стали робити мені операції...
Про ті воєнні часи нагадують ветерану і нагороди, в тому числі ордени Червоного Прапора (за 40 бо-йових успішних вильотів), Вітчизняної війни I та II ступенів, два – Червоної Зірки. Перемогу Віктор Омелянович Кондратов зустрів у селищі Луастарі Мурманської області.
Після війни навчався в Московській військово-політичній академії, яку закінчив з відзнакою, був заступником командира з політчастини дивізіону торпедних катерів. Усього ж за час військової служби Віктор Омелянович освоїв 7 типів навчальних і бойових літаків, 2 типи торпедних катерів, кілька моделей ракет стратегічного призначення. На флоті довелося брати участь у переході морем з Балтійська до Свиноустя при восьмибальному штормі.
19 разів міняв місця помешкання. Життя в суворих кліматичних умовах – в Сибіру, Заполяр’ї, на Далекому Сході – розділяла вірна і надійна дружина Таїсія Іванівна, з якою разом був більше 50 років. Виховали двох дітей, потім допомагали ростити онуків.
У Харкові В. О. Кондратов навчав молоду зміну в училищі імені Крилова.
– Чи важко було на військовій службі? Важко, – говорить Віктор Омелянович Кондратов. – Але ми не звертали уваги на труднощі, бо були патріотами своєї Вітчизни, в певній мірі навіть романтиками, адже любили свою справу. Старалися бути гідними солдатами Радянської Армії-переможниці! Військовослужбовців тоді шанували. Зараз ми, старі воїни, не бачимо, на жаль, такого ставлення до тих, хто служить. Льотчики, наприклад, роками не літають, а з училищ нерідко випускають курсантів, які жодного разу не побували в небі. Наш єдиний підводний човен протягом багатьох років не може вийти в море. Армія та флот не отримують нової техніки, тож і не вчаться на ній. Є чимало випадків, коли юнаки ухиляються від призову до армії, а офіцери нерідко подають рапорти на демобілізацію. Моя думка з приводу цього така: влада повинна по-ліпшити ставлення до своєї армії та її солдатів.
Давно вже В. О. Кондратов, як говорили раніше, – на заслуженому відпочинку. Та не сидиться ветерану вдома: виконує чимало громадської роботи як член комітету сприяння Комінтернівському райвійськкомату м. Харкова. При нагоді виступає перед старшокласниками навчально-виховного комплексу № 46, розповідає юнакам про допризовну підготовку, ділиться своїм багатим армійським досвідом і, звичайно, спогадами...
На знімках: полковник у відставці В. О. Кондратов; молодий льотчик Віктор Кондратов у бойовій готовності до вильоту на прикриття лінкора, 1944 рік; група льотчиків під час інструктажу по бойовому ви-льоту, 1944 рік (другий праворуч Віктор Кондратов).
