Біблію писали 1600 років

Найвідоміша

за всю історію

цивілізації книга – Біблія.

Її зміст, учення і мудрість переважають усе відоме людству, і саме тому інтерес

до цієї Книги книг не згасає протягом тисячоліть.

Слово «Біблія» – грецького походження, означає «книжки» чи «зібрання книжок». Ці книжки становлять Священне Писання християнської церкви, яка засновує на них своє вчення і зберегла Писання в незмінному і безпомилковому вигляді. Біблія складається з Книг Старого і Нового Заповіту.

Писання Біблії розпочалося давньоєврейською мовою і тривало майже 1600 років, починаючи від 1513 року до Р. Х. У ньому брали участь 40 чоловіків – не прості люди, а обрані Богом, які праведно жили, – пророки й апостоли. Саме тому Бог через них проголошував істину.

До Старого Заповіту увійшло 39 книжок. Перші п’ять («Буття», «Вихід», «Левіт», «Числа», «Повторення закону») написав пророк Мойсей. Єврейською вони називаються «Тора» – закон, – і описують історію ізраїльського народу. Далі йдуть книги історичні, навчальні й поетичні, серед яких привертає увагу Книга Псалмів. Вона складається з 150 псалмів, створених за 2000 років до Р.Х. Далі до складу Старого Заповіту ввійшли Книги пророків.

Проте існували й інші писання, які було втрачено (про них відомо через цитування в Старому Заповіті). Є ще 11 книг, які хоч і не ввійшли до Старого Заповіту (не є канонічними), проте вважаються дуже корисними для християнства. Деякі з них читаються і в церквах.

Існує понад 1700 давніх копій різних частин писань, які доводять тотожність переказів тексту Біблії протягом століть. Мало того, вони підтверджують, що пророцтва були написані до їхнього здійснення.

Друга частина Священного Писання складається з 27 книжок Нового Заповіту. Вони з’явилися вже після Різдва Христового, яке звіщали пророки. Писали їх натхненні Святим Духом учні самого Ісуса Христа. Йдеться про чотири Євангелія – від Матвія, Марка, Луки та Іоана, написані в кінці першого століття. Сюди ввійшли також «Діяння святих апостолів» (автор – апостол Лука), «Послання апостола Павла», Соборні послання та «Об’явлення» Іоана Богослова. У цій частині Біблії викладені нові завіти й обітування Божі людям, розкривається новий «союз» Бога з людиною, що грунтується на крові й стражданнях Ісуса Христа.

Новозавітні книги були написані народною александрійською говіркою грецької мови, яку розуміли всі культурні мешканці тодішньої Римської імперії. То була мова освічених людей тих часів, саме тому апостоли писали нею або власноручно, або диктували переписувачам, які відтворювали сказане на папірусі чи пергаменті. Для письма тоді використовували лише великі літери грецького алфавіту без розділових знаків і навіть без відокремлення одного слова від іншого.

Проте церква завжди дбала про збереження тексту від усіляких доповнень. Коли книги почали друкувати, вона пильно стежила, щоб Біблія відтворювалася лише за найкращими давньоєврейськими рукописами.

Відомі майже тисяча давніх копій грецьких писань, датованих часом Христа і Його апостолів. Новий Заповіт дійшов до нас великою кількістю (майже 5000) більш-менш повних давніх рукописів. Проте один із папірусів викликав справжню сенсацію в наукових колах – йдеться про три невеликі фрагменти рукопису Євангелія від Матвія, які містять частини десяти віршів з 26-го розділу. Дослідження показали, що він був написаний до 70 року.

У другій половині IX століття просвітники Кирило і Мефодій переклали новозавітні книги слов’янською мовою. Найдавніша пам’ятка цього перекладу відома як «Остромирове Євангеліє». Слов’янський переклад вважається точнішим за переклад сучасною мовою.

Усі згадані книги були відібрані церквою з великої кількості інших текстів, які не ввійшли до Біблії і відомі під назвою «апокрифічні», що перекручували зміст переданих подій, висловлювань, законів і часто мали сумнівне походження, розходились із ученням церкви.

Згідно зі статутом Православної церкви, кожному віруючому бажано читати Біблію щодня – один розділ з Євангелія і два – з Діянь апостолів.

О. Степанов.