Несподівану реакцію викликала кореспонденція «Даремно слав депеші Інтерпол», надрукована у «Слобідському краї» 18 січня цього року.

З листом до редакції газети звернувся заступник голови Краснокутської райдержадміністрації Іван Салюк. У ньому він називає оприлюднену в газеті інформацію «підтасовкою фактів» і просить її спростувати.

Нагадаємо, що у кореспонденції «Даремно слав депеші Інтерпол» розповідалося про зустріч голови облдержадміністрації Євгена Кушнарьова з представниками творчої інтелігенції Харківщини. Під час відвертої розмови йшлося про проблеми закладів культури, у тому числі й про важке матеріальне становище музеїв області, які не мають грошей навіть на фотоплівки (згідно з інструкцією, кожен музей повинен мати у своєму розпорядженні фотографічні зображення усіх експонатів). До чого це може призвести, засвідчив випадок пограбування Пархомівського історико-художнього музею (Краснокутський район). Цитуємо витяг з кореспонденції: «коли Інтерпол звернувся до керівництва... музею... з проханням прислати фотознімки викрадених експонатів, їх не знайшлося». Чомусь сприйнявши ці рядки як нападки на рідний музей, Іван Лукич взявся його захищати. «У непоінформованих читачів може скластися враження, що музей пограбовано вчора. Насправді – це було сімнадцять років тому, коли музей працював на громадських засадах при місцевій школі».

Але ж хіба про історію пограбування Пархомівського музею йдеться у кореспонденції? Ні, йдеться про факт звернення Інтерполу з проханням вислати знімки. І це мало місце не 17 років тому, а зовсім нещодавно.

Ми, зрозуміло, ні в чому не звинувачували керівництво музею. І якщо нас зрозуміли не так... Що ж, вибачте. Але, на жаль, ця проблема існує і досі. Про це нам розповіла директор Харківського художнього музею (структурним підрозділом якого, до речі, є Пархомівський історико-художній музей) Валентина Мизгіна. За її словами, державна програма «Безпека музеїв України» практично не працює, оскільки не забезпечена фінансами.

– Матеріальний фонд музею доводиться підтримувати ціною титанічних зусиль співробітників. Завжди як манни з неба чекаємо екскурсій школярів та студентів, щоб хоч якось «підлатати дірки» у нашому бюджеті, – говорить Валентина Василівна.

От така невесела реальність.

Ю. Мироненк