Чому злочинний авторитет зарікся наїжджати у Валки?
Кабінет начальника валківської міліції майора
Сергія Торопова
«небагатослівний»:
герб з двома перехрещеними мечами сталевого блиску, міцний відполірований стіл та кілька
товстезних томів
з різноманітними законами. Втім,
серед них я помічаю солідне видання
в чорних палітурках
із золотим тисненням «Валківська енциклопедія»
і зупиняю погляд. Мабуть, прочитавши
в ньому запитання, небагатослівний
Торопов пояснює:
– Начальник міліції повинен знати
свій район.
І його історію теж...
Попросіть будь-якого правоохоронця охарактеризувати Валківський район, і він вимовить слово – «середньостатистичний». Можливо, ця характеристика видасться образливою для валківчан. Аякже: район ніколи не пас задніх за показниками господарювання. А колективи художньої самодіяльності відомі на всю Україну.
Тут мається на увазі інше. «Середньостатистичний» – це вам не Первомайськ чи Лозова з його колишньою всесоюзною «хімією» для відбування покарань. Там, у сусідів, буденне явище: батько – «на зоні», ма-ти – теж. І син, як кажуть, ще не порвав на цигарки свого букваря, а вже йде тією ж дорогою. То головна біль міліції, яку ніяким аналгіном чи цитрамоном не затамуєш. Валки ж інші, тому вони нас і зацікавили. Тут інші традиції й ментальність людей. Чому це так? Якщо добре покопатися, то відповідь можна знайти у тій же «Валківській енциклопедії».
Валківське урочище відоме ще з домонгольських часів. Тут жили і руські люди, й половці, що при-йняли християнство. Перші зафіксовані відомості про Валки належать до 1555 року. В «Екстракті про слобідські полки» про Валки сказано: «Сей же древнейший из городов слобод-ских...»
На лихо, Валки були засновані біля Муравського шляху, яким татари робили спустошливі набіги на наші землі. Іноді й запорожці «проходжалися» тут та грабували в часи Пилипа Орлика, коли Петро І розорив Січ...
Отже, з року в рік, зі століття в століття тут формувався упертий народ, котрий відбудовував батьківщину на попелі. У роки революції одні затято воювали за більшовиків, інші – проти них. А ще валківчани хазяйновиті й ощадливі. Щоправда, ця ощадливість свого часу суттєво вплинула на розвиток міста. Коли постало питання про будівництво залізниці на території повіту, то ков’язькі купці швидко зібрали гроші на хабар, а валківські чи то поскупилися, чи були занадто чесними. І хоча, з точки зору міліції, хабар – це злочин, але тепер залізниця проходить через Ков’яги. Натомість через Валки проходить столична траса.
Для правоохоронців та й інша дорога – додаткові турботи. Але так склалося історично. Ще задовго до того як начальником міліції у Валківському районі став майор Сергій Торопов.
Історія
майора Торопова
Майор Торопов – людина міська. Народився й провів дитинство в Харкові, біля стадіону «Металіст». Потім навчався в радіотехнічному технікумі. Це звичайна доля хлопця, якому самому доводилося «пробиватися в житті». Він розумів: щоб упевнено почуватися, потрібно мати професію. Професія радіотехніка ще й сьогодні популярна, а тоді – й поготів.
Технікум давав час подорослішати, а ще подумати: що робити далі? Сергій Торопов зізнається, що знаходився між двома берегами – дуже хотілося поступити і на факультет журналістики, й отримати юридичну освіту. Проте найближчі університети, де вчили на журналістів, знаходилися в Москві й Києві. А юридична академія – під боком.
Так склалося життя, що стаціонар йому не посміхався. Адже потрібно було заробляти на життя. Втім, від своєї мрії отримати престижну вищу освіту він теж не хотів відмовлятися. Отже, вступив на вечірнє відділення юридичної академії, де чимало навчалося працівників міліції. Вони й переконали Сергія, що він має всі таланти, аби працювати в міліції.
Після першого курсу стає помічником слідчого. Сьогодні цю посаду має право обіймати сержант. А тоді посада помічника слідчого була серед так званих «не атестованих», тобто її могла обіймати цивільна людина.
Зарплата була невеликою, а робота – не простою.
– Я добре пам’ятаю перші дні роботи в міліції, – згадує майор Торопов. – Важко було звикати до того, що бачив. Бувало, йдеш по вулиці й думаєш: от ви, звичайні харків’яни, поспішаєте додому, сядете за стіл і питимете чай. А чи здогадуєтеся, що поряд з вами поспішають додому люди, які бачили те, що вам і не снилося?.. Але хтось повинен робити цю роботу.
Та посада помічника слідчого мала одну суттєву перева- гу – нормований робочий день. А це для навчання в юракадемії було важливо. А от карний розшук, де Сергію Торопову доведеться попрацювати пізніше, – це будні часто без вихідних і сну.
ТРИВОГИ
карного розшуку
З новітніх телесеріалів образ співробітника карного розшуку постає більш ніж геройський. Погоні, переслідування, поєдинки з бандитами.
– Справді, під час затримання бандити іноді провокували: мовляв, давай один на один, – згадує майор Торопов. – Але робота в карному розшуку – це не спортивні змагання. За всяких умов успіх повинен бути на нашому боці.
Хоча шлях до успіху часто лежить через небезпеку.
Сергію Михайловичу пригадується випадок, що свого часу обійшов усі газети: роззброєння конвою в 4-й лікарні, визволення заарештованого. При за-триманні один із злочинців підірвав себе гранатою. На щастя, а може, завдяки добре підготовленій операції, ніхто з право- охоронців не по-страждав. Та все на цьому не закінчилося. Пізніше інший затриманий повідомив, що має прийти ще один співучасник. Але коли в попередньому випадку злочинець мав гранату РГД-5 з невеликим радіусом розсіювання осколків, то той, хто мав при-йти, приготував більш небезпечну гранату – Ф-1. Озброєний «лимонкою» не з’явився, його за-тримали пізніше.
З Жовтневого райвідділу внутрішніх справ, у якому він обіймав посаду оперуповноваженого карного розшуку, Сергія Торопова відряджають до міського карного розшуку, де зібралася команда з дванадцяти чоловік, яким буде поставлене нелегке завдання: боротися з організованою злочинністю. То була ударна команда:
– У Харкові ніколи не було так, щоб владу, як деінде, взяли бандити, злочинні авторитети. Ніколи в нас комерсанти масово не платили «данину» злочинцям...
Зрозуміло, що така ситуація склалася завдяки керівництву УМВС в Харківській області й таким «операм», як Торопов.
Коли його направили на навчання до Київської академії внутрішніх справ, то вже були і знання, і досвід, щоб захистити роботу магістра за темою звільнення заручників. У нього були й чудові наставники та вчителі – колишній начальник Жовтневого райвідділу міліції Олександр Андрійович Гапон, нинішній заступник начальника Харківської міської міліції Віктор Іванович Дятлов, колишній начальник карного розшуку міста Микола Петрович Черьомухін...
– А що, доводилося вам і заручників звільняти від терористів?
– Боротьба з тероризмом – то робота спецпідрозділів, – говорить Торопов. – У міліції інші завдання, але іноді трапляється, що злочинці беруть у заручники звичайних громадян чи один одного...
Сталося так, що бандити захопили заручника в Дніпропетровську і вимагали, щоб викуп заплатили в Харкові. Сергію Торопову довелося їхати з одним із бандитів як таксисту. Уявляєте, які нерви потрібно для цього мати! Хоча майор говорить: у нього керівництво було таке, що багато чому навчало. Самі начальники спускалися по вірьовці з п’ятого поверху, показуючи приклад. У цій ситуації уникати тренувань було не зручно. Відпрацьовувалися й інші складні тести та вправи.
– Звичайно, іноді думалося: навіщо це, адже карний розшук – не спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом. А потім, коли проводили різні операції, навички знадобилися.
– Звичайно, в роботі карного розшуку бувають і несподіванки, коли доводиться приймати рішення блискавично, але в більшості випадків ситуації прораховуються.
Імідж, дисципліна, законність
Посада начальника районного відділу УМВС на перший погляд менш героїчна, ніж бути оперуповноваженим карного розшуку. Приходить якийсь дядько до міліції скаржитися на су-сіда за межу. І скільки б ти йому не пояснював, що його проблема – це прерогатива суду, що сьогодні функції міліції, прокуратури, податкової чітко визначені. А він своє:
– Так щоб подати в суд, потрібно заплатити державі, а у вас безкоштовно.
Отже, доводиться вирішувати і такі проблеми.
Начальник райвідділу, зрозуміло, не ганяється за злочинцями, а має інші клопоти, почасти не менш важливі. Скажімо, де взяти бензин чи як відремонтувати техніку. Допомагають господарства, підприємства, райдержадміністрація, але...
– Пересічного валківчанина не цікавить звітність, відсоток розкриття нами злочинів. Йому важливо, щоб ми вчасно виїхали на місце й розібралися з його проблемою, – говорить майор Торопов. – З таких «дрібниць» складається наш імідж.
Імідж, дисципліна та законність, створення умов для праці підлеглих – це три взаємопов’язані речі, на яких сьогодні наполягає начальник УМВС в Харківській області генерал Гусаров, заради яких міністерство проводить операції «Чисті руки».
– За час роботи у райвідділі довелося звільнити кілька працівників, які не відповідали сучасним вимогам, а деякі плутали свою кишеню з держав- ною, – пригадує Торопов. – Сім чи вісім співробітників вимушені були звільнити.
А який імідж може бути, коли співробітник міліції сідає за кермо в нетверезому стані? А бувало ж іноді й таке. Тепер дисципліна значно поліпшилася завдяки тому, що МВС дуже жорстко почало ставитися до цих питань.
Майора Торопова призначили у Валки в кінці 2000 року. Він тоді не підозрював, що наступний, 2001-й, стане для нього справжнім випробовуванням – 6 убивств. Одне лише з них – на побутовому грунті, а інші могли й не розкрити. Але розкрили всі. Знайшли й того, хто вбив жінку, нанісши 16 ножових поранень. Щоб знайти засіб убивства, довелося спускати працівника до 18-метрового колодязя.
Так, то був тривожний рік. Чого лише варта майже військова операція по затриманню злочинця, який забирався до бабусь у хатини, забирав дріб’язок, а нещасних убивав. Його лігво знайшли аж у лісі.
– У 2001 році валківчани боялися виходити на вулиці, – говорить майор Торопов. – Особливо після того, як було порубано родину комерсанта. Всі думали, що вчинено злочин з метою залякати інших. Його ми теж розкрили.
Тепер ситуація спокійніша: поменшало суттєво кримінального елементу, практично зліквідовано всі точки зі збуту наркотиків...
Хоча роботи міліції вистачає і зараз: це і кражі домашньої худоби, і майна з дач...
Працював дільничним інспектором молодий міліціонер Роман Пасічник – не все вдавалося, а перейшов у розшук – виявив неабиякий талант. За 3 місяці особисто розкрив 28 злочинів!
Втім, міліція – не лише розшук. Важлива тут робота дільничних інспекторів. Вони не завжди полюють за злочинцями, бо в них інше завдання: забезпечення спокою на дільниці, повна поінформованість про події, близькість до людей, вирішення їх проблем. Це – начальник міліції на дільниці. Таким і є Сергій Яровий, який жодного порушення не пропустить в Олександрівці, Сніжковому, Сидоренковому, Благодатному...
Взагалі, сьогодні валківська міліція складається на дві третини з молодих співробітників, перед якими стоять непрості завдання розкриття та виявлення злочинів у пріоритетних сферах економіки, зберігання зброї, наркотиків.
А що вони справляться з цим завданням говорить одна кримінальна пригода.
...Прямував столичною дорогою через Валки злочинний авторитет. І не змогли його за-тримати ні в Києві, ні в Дніпропетровську. Завадили йому лише у Валках.
– Я навіть до СІЗО не сяду, – самовпевнено оголосив авторитет.
І справді, незабаром примчали два «мерседеси» з адвокатами. Серед них був навіть доцент юракадемії.
Але не допомогло. Авторитета посадили за зберігання зброї...
– Я цю Харківську область десятою дорогою об’їжджати- му, – зарікся авторитет.
Л. Логвиненко.
