Ця спокуслива хімія
Вперше у світовій практиці колектив Харківського державного
науково-дослідного та проектного інституту основної хімії «НІОХІМ» розробив основи отримання соди з морської води. Вона висушується у Сиваській затоці з допомогою сонячної енергії до концентрації
270 грамів на літр. Потім цей розсіл перекачують до природних впадин.
А з них — Кримському содовому заводу. Він,
до речі, теж споруджений за проектом інституту. От за все це його директор Володимир Іванович Молчанов, головний інженер Олександр Федорович Зозуля, завідувачі відділами Віталій Моїсейович Фрумін та Іван Степанович Заразілов були нагороджені Державною премією України в галузі науки і техніки.
Проектування содових заводів, окре-мих їх цехів і дільниць, наукове забезпечення і шефський супровід є головним козирем НІОХІМу. Саме тому його колектив серйозну увагу приділяв і приділяє підприємствам національної хімічної промисловості — Лисичанському і Красноперекопському содовим заводам, Костянтинівському хімічному, акціонерним товариствам «Сумихімпром», «Лінос» (м. Лисичанськ Луганської області) та іншим.
Запорукою неабияких успіхів і на-дійних ділових контактів стало те, що інститут має наукову і проектну частини, а також дослідний завод. От саме така структура дозволила колективу в середині дев’яностих років швидко оговтатись від бартерних обмінів та стресів після вимивання обігових коштів. Не личило йому, провідному інституту в галузі виробництва соди і супутніх продуктів не тільки у колишньому Союзі, а й у всіх країнах Ради економічної взаємодопомоги, впадати у розпач.
Відтак, як сказав В. І. Молчанов, колектив почав шукати ділові контакти у близькому і далекому зарубіжжі, брати участь у тендерах на постачання технології, проектів і обладнання. Вони були виграні у Німеччині, Польщі та Узбекистані. Крім того, продаються ліцензійні розробки, створюються проекти для хімічних заводів у Німеччині, Польщі, Франції, Ефіопії, Ірані.
Це сприяло суттєвому покращенню фінансово-економічного становища НІОХІМу, а відтак і фінансування пошукової тематики та перспективних напрямків. Тим паче, що колектив інституту залишається головною організацією з пріоритетних напрямків розвитку в Україні виробництв біль-ше шістдесяти хі-мічних продуктів: крім соди і содових продуктів, барієвих і стронці-йових з’єднань мі-неральних наповнювачів і адсорбентів, вогнегасних, порошкових і сульфітних з’єд-нань, а також з’єд-нань магнію, алюмінію тощо.
Крім того, до-слідний завод останнім часом суттєво допомагає ін-ституту тим, що випускає композиції для чищення і миття, а також деяку сільськогосподарську техніку. Все це сприяє зміцненню науково-проектної і виробничої бази інституту.
До НІОХІМу приходить молодь. Певною мірою спрацювало матеріальне заохочення, що запроваджене керівництвом інституту. Але, треба зазначити, що і мікроклімат у колективах відіграє не останню роль. Старші колеги тут доброзичливі, завжди при-йдуть на допомогу, підкажуть. Головний інженер О. Ф. Зозуля почав розповідь про свій колектив з того, що назвав кращих головних і провідних спеціалістів та керівників груп. З-поміж них — Адольф Вільгельмович Семке, Олена Юхимівна Катеринченко, Наталя Володимирівна Жукова, Валентина В’ячеславівна Кисла та інші.
Тільки знайомлячись ближче з колективом інституту, його людьми, оглядаючи його матеріально-технічну базу, розумієш, наскільки сер-йозно кожний колектив, та чи інша людина ставиться до своїх обов’язків. Причому відчувається, що все йде від душі. Співробітники пишаються не тільки своїм інститутом, розробками, а й своїми робочими місцями, новою копіювальною та оргтехнікою. І подумалось: «А чому б і ні?» Недарма ж цей інститут атестований в Україні по категорії «А», що дає йому першочергове право на державну під-тримку і бюджетне фінансування.
Впевнений поступ інституту пояснюється ще й тим, що очолює його досвідчений фахівець, який після закінчення ХПІ розпочав тут свій трудовий шлях молодшим науковим співробітником, але дуже хотів примножити наукову велич свого міста. «Цей заклад неначе моя домівка...» — сказав він.
А хороший господар свій дім постійно впорядковує.
М. Снаговський.
