Доля художника

Микола Петрович Пишний народився у селянській сім’ї в селі Бугаївці Ізюмського району на Харківщині. Війна постукала у двері одразу: загинув батько. У 1943-му Миколі виповнилося 16. Не чекав, коли покличуть... пішов сам. Добровольцем.
Перше бойове хрещення на Курсько-Орловській дузі. Другий Білоруський фронт. Перше поранення. Та це вже у Польщі. Нарівський плацдарм.
Дороги війни. Вони здавалися довгими, нескінченними... І постійно Микола Петрович Пишний носив із собою олівці і папір. Малював, малював... друзів, воєнні епізоди... для себе, для газети «Фронтовая правда», яка згодом стала називатися – «Знамя победы», з якою він не поривав зв’язок і після війни.
Демобілізувався у 1950 році. Повернувся до Харкова. Завод ХТЗ. Закінчив Московський поліграфічний інститут. Працював художником у тернопільській газеті «Вільне життя». Ілюстрував твори Степана Олійника, Василя Ярмуша і багатьох інших письменників. З часом почали виходити окремі збірники малюнків Миколи Пишного.
Сьогодні ми бачимо веселі малюнки художника у газетах «Веселі вісті», «Слобідський край»... Микола Пишний – головний художник Харківського куреня гумористів і сатириків, член міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».
Та бува й таке, коли тугою займається серце, виринають із пам’яті бойові побратими, яких уже забрала вічність. Тоді він гортає пожовклі від часу малюнки, вдивляється у молоді обличчя тих, кого знав, любив, з ким ділився останнім, що мав, а вони ділилися з ним, хто зустрів першу повоєнну весну, а кому й не судилося...
Смуток минає. З’являється посмішка. Життя продовжується. І Микола Петрович Пишний малює...

Микола Возіянов.
На малюнку: сюжет воєнних років.