Душа болить за Люботин
«У Люботині депутата обласної ради, підприємця Л. І. Лазуренка, який у 1992 році заснував фірму «Лазурит», знають як людину слова. Якщо вже пообіцяв комусь якусь послугу, обов’язково виконає. Саме завдяки його ініціативі невпізнанно змінився ринок поблизу залізничного вокзалу, і ще багато чого корисного, привабливого з’явилося в Люботині. Нам же, ветеранам, імпонує турбота Леоніда Івановича про молоде і старше покоління. Кожний інвалід війни, а їх у місті майже 200, до дня свого народження одержує від фірми «Лазурит» вітальну листівку, продуктовий набір і пляшечку. А ще ж є одноразові грошові допомоги, щомісячні безкоштовні супові набори, проводяться святкові заходи до Дня Перемоги, в річницю визволення Люботина від німецько-фашистських загарбників, під Новий рік.
Для молоді щороку організовуються футбольні змагання на приз «Шкільний м‘яч». Л. І. Ла-зуренко також сприяє змаганням з волейболу, боксу, навчанню дітей грі на духових інструментах. «Лазурит» надає допомогу у реставрації Гиївської церкви, відбудові Старолюботинського храму. Фірма впорядкувала сквер і поховання загиблих воїнів у Гиївці».
— Леоніде Івановичу, про те, що Люботин має чимало проблем, говорить зов-нішній вигляд міста. І все ж, незважаючи на таку склад-ність, ви згодилися балотуватися кандидатом у депутати обласної ради по Люботинському міському виборчому округу? Що спонукало вас на цей крок?
— Народився я і виріс в Люботині. І його болі сприймаю як свої особисті. Хочеться, аби людям жилося краще, а місто було красивим, впорядкованішим, привабливішим. На жаль, воно зараз цим не відзначається. Правду кажучи, і в попередні десятиріччя житлово-комунальних, соціальних проблем тут вистачало. Не маючи статусу районного центру, Люботин дедалі більше опускався на задвірки життя області. Тому не випадково на початку 90-х років люботинці, сподіваючись на кращу долю, так наполегливо добивалися статусу міста обласного значення. Набувши його, Люботин має кращі можливості для свого подальшого розвитку. Щодо свого наміру стати депутатом облради, то ініціаторами були самі люботинці. Ще в 1994 році, коли відбувалися чергові вибори до рад, вони підходили до мене й запитували, чому не висуваюся кандидатом у депутати. Я вирішив взяти участь у наступних виборах депутатів обласної ради. Не проводячи ніякої агітаційно-масової роботи, не зустрічаючись з виборцями, я таким чином перевірив їхню реакцію щодо моєї кандидатури. Тоді з 12 кандидатів у депутати облради я зайняв 3–4 місце. Отже, переконався, що маю певну підтримку людей. Вони бачили, що я не байдужа людина, роблю добро на благо всіх мешканців. На виборах у 2002 році мою кандидатуру теж висунули жителі міста. До речі, не останню в цьому роль зіграли ветерани, з якими в мене хороші стосунки. До своєї виборчої кампанії я поставився відповідально і переміг, ставши депутатом обласної ради.
— А чим ви конкретно привернули увагу виборців?
— Я одним з перших в Люботині ще в 1989 році почав займатися підприємництвом. У 1992 році відкрив і офіційно зареєстрував фір-му «Лазурит». Тоді у її штаті, окрім мене, був ще й бухгалтер. Зараз у ній працює понад сто чоловік. За десять років не було жодного випадку, коли б вони невчасно отримували зарплату.
Мені подобається своєю працею змінювати стан справ на краще, доводити, що безвихідних ситуацій не існує. За цей час ми побудували ковбасний і кондитерський цехи, кафе, магазини, ринок. Працює підприємство, що займається переробкою харчових продуктів. Тобто є конкретні результати, а не слова, обіцянки. А ще ж, як пишуть ветерани, я займаюся благодійною діяльністю. Кош-ти повинні приносити добро людям, а не лежати десь мертвим вантажем.
— Леоніде Івановичу, у 1994 році часто відвідував Люботин. І відразу перед залізничним вокзалом мене неприємно вражав своїм занедбаним, брудним виглядом місцевий ринок. То що з ним зробили?
— Згаданий ринок тоді належав облспоживспілці. Там стояв напівзруйнований виробничий корпус колишньої автоколони Південної залізниці, який міськвиконком продавав. Але його стан був настільки жалюгідним, непривабливим, що бажаючих стати господарем споруди не виявилося. Цю руїну купив я, відбудував її, зробив двоповерховою, навів порядок на прилеглій території (на той час облспоживспілці ринок уже не належав). І таким чином він набув сучасного впорядкованого вигляду. Тепер продавцям і покупцям тут тепло, зручно. Зараз будуємо молочний павільйон.
— Майже рік ви вже депутат обласної ради. Тож, глибше осягнувши проблеми міста, на ваш погляд, які з них найхарактерніші?
— Вони, напевне, такі ж, як і в решти невеликих міст Харківщини: стан доріг, газифікація будинків, на що катастрофічно не вистачає коштів. Газові магістралі прокладаємо кооперативним способом. У вкрай незадовільному стані комунальне господарство. Багато що залежить від залізниці, яка тут є своєрідним, як мовиться, природним монополістом щодо забезпечення людей роботою. Близько півтори тисячі люботинців працюють на залізниці, де стабільно одержують пристойну зар-плату. Внесок залізниці у соціальну інфраструктуру Люботина незаперечний. Саме завдяки їй у залізничній лі-карні з’явилося нове сучасне медичне обладнання. Але і залізниці не все під силу. Так сталося, що в 27-тисячному місті нині по суті ніде (за винятком невеликого актового залу місцевого профтехучилища) провести те чи інше загальне зібрання. Залізничний Будинок культури кілька років тому закрили, він поступово руйнується. Така ж доля спіткала і міський кінотеатр.
Торік почали капітально ремонтувати міську лікарню. На це з міського бюджету виділили 180 тисяч гривень. Сподіваємося, що в 2003 році буде виділено стільки ж. І хоч лікарню, без перебільшення, ремонтують майже всі промислові підпри-ємства та інші організації, оновленого вигляду вона набуде років через три-чотири. І це при тому, що фінан-сове забезпечення міста за нинішніх складних часів більш-менш благополучне. Торік міський бюджет дорів-нював 4900 тисячам гривень, а 2003-му — 5700 тисячам гривень. До того ж, сподіваємося на його перевиконання (торік таким чином ми додатково одержали пів-мільйона гривень). Нова влада в особі міського голови Олександра Олексійовича Гаркуші наполегливо працює над пошуком нових джерел поповнення доходної частини бюджету міста.
— З якими питаннями йдуть виборці до вас на прийом?
— З такими, що характерні для всього міста. Це газифі-кація, матеріальна підтримка, що для Люботина особливо актуально. Торік це питання розв’язали позитивно. Всі потребуючі субсидій на придбання вугілля, оплату електроенергії отримали їх. Але ж крім цього 10 тисяч пенсіонерів потребують ще й належного медичного лікування. А воно для людини з нашою пенсією переростає в неабияку проблему. Як допомогти таким — одне з головних моїх завдань.
Кажуть, стару людину лікують не лише ліки, а й чуйне, тепле слово. Нещодавно міськвиконком виділив для ветеранів приміщення, де б вони мали можливість збиратися, спілкуватися. Фірма «Лазурит» взялася відремонтувати це помешкання, щоб до Дня Перемоги воно було готове прийняти учасників Великої Вітчизняної війни.
— Леоніде Івановичу, що ви можете сказати про роботу обласної ради?
— Для мене особисто велике задоволення брати участь у розв’язанні злободенних питань життя Харків-щини, що розглядаються на сесіях обласної ради. Відбуваються вони оперативно, по-діловому, бо всі суперечності, як мовиться, нестикування шліфуються на засіданнях постійних комісій. Там проводиться основна підготовча робота щодо порядку денного сесій облради. Стосунки у членів нашої по-стійної комісії, як і в депутатів всієї ради, конструктивні, дружні, і це сприяє нашій спільній діяльності.
— Не утримаюся від ще одного запитання, як кажуть, на вільну тему: яке ваше хобі?
— Все життя займаюся ігровими видами спорту — волейболом, футболом, хокеєм. Шість років відвідую плавальний басейн. Подобається під-тримувати молоді спортивні обдаровання. У Люботині сформувалася хороша школа боксу. Щороку в нашому місті проводяться міжнародні турніри з боксу, спонсором яких є фірма «Лазурит». Підтримуємо волейбольну, футбольну команду «Лазурит», що грає на першість Харкова. Словом, закликаю всіх займатися фіз-культурою і спортом, бо, як мовиться, у здоровому тілі — здоровий дух!
Г. Конопельцев.
