Голос рідної землі

Так хочеться сказати вголос про те, що я був сучасником Василя Мисика і радий, що він отримав визнання сучасників. Адже він сказав у вірші «Сучасність» про них так, що критики кілька років шукали витоки цього шедевра.

Василь Мисик цінував слово, і воно було настільки вагомим, що залишало глибокий слід в серцях людей. І щасливий той, хто має у власній бібліотеці або «Чорнотроп», або «Планету», або двотомник його творів, в якому містяться основні оригінальні вірші та поеми й значна частина перекладів.

Я кажу про Василя Олександровича Мисика і не відокремлюю його від сучасних йому побратимів по перу. Я думаю про І. Виргана, В. Добровольського, В. Федорова, І. Шутова, К. Гордієнка, І. Муратова, І. Багмута, М. Шаповала та інших. Володимир Мисик і вся плеяда великих харківських письменників принесла славу Харкову, відомість не лише в Україні, але й в цілому Союзі та далеких країнах.

Ще конкретніше сказав відомий критик і перекладач В. Брюгген: «Василь Мисик стоїть в одному ряду таких літературних титанів як М. Бажан, П. Тичина, М. Рильський».

Про нього завжди говорили з великим теплом у літературних колах, написано багато статей.

Життєвий і творчий шлях Василя Мисика неповторний. Уже у 15 років він став автором глибокого за змістом, яскравого за формою вірша «Степ». По-моєму, вже в цьому творі молодий автор відчув прадавній голос рідної землі.

Василь Мисик бував у творчих поїздках по Україні, Середній Азії й на Кавказі. Стаття про нього з’явилася навіть у московській літературній енциклопедії. А в 1935 році О. Ольжич за кордоном надрукував статтю про творчість поета, помітивши в ньому глибоко національні риси. А потім митець потрапив під колеса сталінської репресивної машини. Відбував строк на Півночі. Повернувся в рідні місця якраз напередодні війни. Потрапив у полон, втікав з концтабору. Затримали. А після війни відроджував рідні місця, творив разом з найвідомішими й найвидатнішими поетами і перекладачами України.

Незвичайна скромність і працелюбність були йому послані Богом. Про себе він говорив мало. А ось успіхам інших радів як ніхто інший. Одним з перших високо оцінив роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». У «Літературній газеті» писав про книгу віршів О. Ковальової, доброзичливо відгукувався про вірші В. Борового, В. Тимченка, згадував про спілкування з молодим тоді В. Бойком.

Художній живопис самого Василя Мисика – це те, чого багато в його творах і мало у віршах інших авторів.

Сучасність – де вона? – запитували інші. А Мисик дав відповідь: «У тобі самому».

Я не раз перечитував його твори, основою для яких було народне життя. Ось поема «Біля криниці», що торкається воєнних часів. Лихо заходило до кожного дому, і полум’я сягнуло Кавказьких гір. Кожна мати все, що мала віддавала своїм синам. Інший твір «Дівчинка іде по землі». Вона про інші часи, про інші народні прагнення. «Дівчинка іде по землі», хоча знову почалися ігри у війну.

Вірші та поеми Мисика глибокі за змістом, філігранні за формою. Це і «Гетьманівка», і «Юність», і «Осінь», і «Совість»... Про це говорили М. Бажан, М. Лукаш, Г. Кочур. І невипадково, що укладачі «Всесвітньої літератури» включили до одного з томів 13 творів Василя Мисика, тоді як відомий Костянтин Симонов був представлений сімома віршами.

Коли я подарував книгу віршів і поем Василя Мисика у власних перекладах ректору дуже відомого вузу, людині широкого кругозору, то почув, що йому відомо про цього поета, але книг його, на жаль, він не читав. Отже, можна посумувати над тим, що багато співробітників цього та інших навчальних закладів навряд чи знайомі з творчістю видатного земляка. А дуже важливо, щоб студенти, учні, прості харків’яни знали про його видатну творчість. І ще сумно, що немає меморіальної дошки на будівлі, де жив Василь Олександрович. Не названо вулиці на його честь, не створено фонду Василя Мисика. Має також по-справжньому працювати літературна комісія щодо пошуку спадщини видатного земляка.

Я багато перекладав з української на російську мову, спілкувався з Василем Олександровичем. Коли готувалась книга перекладів його творів у Москві, він висловив побажання, щоб і мої переклади були в цій книзі, а ще висловив сподівання, що колись книга його творів і моїх перекладів будуть-таки видані. Книга віршів і поем Василя Мисика «Моя земля» була видана в 1998 році.

Обов’язково прочитайте її...

Олександр Решетов.

Автор перекладу книги віршів і поем «Моя земля».