ІСТОРІЯ НА ГОРІЛЧАНІЙ ЕТИКЕТЦІ

Розчуленість, мрійливість та поетичність – це в нашій природі. Особливо після першої чарки. Та й другої теж. А як тут не замріятися, коли на десятому році незалежності маємо доволі сала та ще й горілку з такими патріотичними назвами: «Державність», «Князь Святослав» і, нарешті, «Україна»? Отже, «За Україну, будьмо!», як закликають рекламні щити на вулицях нашого міста.

Мій кум хоч і не знав отого чоловіка на ім’я Будьмо, але він був великим патріотом і після доброї чарчини «Заповіту» почав декламувати:

Випив першу – схаменувся.
Випив другу – стрепенувся.
Випив третю – серце грає,
Думка думку доганяє...

– Знаєш, хто написав? – подивився він очима актора з рекламного ролика горілки «Старий друже».

– Мабуть, Андрій Шевченко з Мілана, – вгадую.

– Що Шевченко, то це точно, – погоджується кум, – а от звідкіля він – чи з Мілана, чи із Зачепилівки – цього я точно не знаю.

Зрозуміло, що ці вірші – витвір народної творчості, обидва Шевченки їх не писали. Але для тих, хто літературу й історію вивчає по етикетках на міцних напоях, це однаково. Купуєш, скажімо, «Тараса Бульбу», «обульбенюєшся», чи то пак, остограмлюєшся, і перед тобою вся «героїчна» історія. Особливо рельєфно проступають з відомої повісті місця, як Тарас з синами випив відро горілки й закусив цілісіньким смаженим бараном. А ось така поетична картина описана Гоголем біля Січі: лежить п’яний козак посеред дороги. І всі, хто мандрує, його обминають.

І обов’язково згадуються слова:

– Синку, не вір тому, хто не п’є, бо він хворий або підла людина.

Отак усіх непитущих – до бісової матері.

Але вибачте великого прозаїка. Він багато чого не знав, адже народився задовго після розгону Запорозької Січі. Коли вже Петро Перший для поповнення казни пропагував пияцтво, а Катерина взагалі видавала циркуляри про користь споювання. Бо сатрапи.

А насправді, за вживання спиртного у поході козакам рубали голови, а на морі – викидали п’яницю за борт. Отак було на Січі. А не як у фільмі «Вогнем і мечем», де українці – п’яна й дика стихія...

Але Бог з нею, з історією. Куди ближче наше сьогодення, ознакою якого є телебачення. Вмикаєш будь-який канал, а там у національному антуражі: «Первак не лівак – щоб стояв у кожній хаті!». Зрозумійте двозначність: горілка чи ще щось. Коли ще щось, то з сином чи донькою таку рекламу дивитися соромно. З іншого боку, коли на рекламних щитах дрібненькими літерами хоча б для виду є приписка, бо так вимагає закон, то телереклама й натяку не дає, що це «шкідливо для здоров’я». А що це так, то запитайте будь-якої жінки, чий чоловік заглядає в чарчину.

...Я піднімаюся від Благовіщенського собору до Покровського й налічую на скосогорі чотири щити, а на одному з них (фірми «Арго») читаю, що їхня горілка – «символ нової епохи». Світле ж майбутнє нас чекає, коли українці повірять у це. І мені згадується недавня розмова у магазині.

– Скажіть, будь ласка, а «Україна» у вас є?

– Уже ні, – відповідає продавець.

Можу зробити поправку: пропиваємо...

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.