Як жити і виживати у провінції?

Читачі «Слобідського краю» помітили наше бажання бути ближче до них, виїжджати на місця не тільки за листами, а й організовувати прийом громадян безпосередньо у тих населених пунктах, що особливо віддалені від обласного центру, або ж де є певні проблеми з соціальним захистом людей. Тому і на цей раз у кабінеті Дворічанського селищного голови Ф. А. Магомедова, де ми в один з травневих днів вели прийом громадян, було людно.

Ветеран війни Яків Іванович Данильченко говорив про хвороби і ліки з іронією. Мовляв, щиро вдячний за увагу органам місцевого самоврядування. Але навіщо мені, літній людині, яка має специфічні хронічні захворювання, дали по кілька флаконів зеленки і йоду, непідходящі пігулки? Ветеран назвав ліки, що потрібні для нього. Однак таких у наборі не виявилось, крім хіба що бинта. Та й то чоловік використовуватиме його... як мотузку. У селищного голови він тут же запитав, чи можна отой набір повернути? Можливо, комусь він конче потрібний.
Марта Митрофанівна Єфимова розповіла про нелегку свою долю. Було в її сім’ї три сини-соколи. Та один з них загинув в Афганістані, другий помер від захворювання після участі у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Померли ще один син і чоловік. І от тепер нікому відремонтувати оселю. Вона писала аж до Києва. Зрештою, селищною радою були виділені на ремонт півтори тисячі гривень. «Та чому так повільно його роблять?» – дивувалась вона.
Довелось побувати на місці і оглянути хату господарки. Справді, ту роботу, що зроблена, можна було виконати значно швидше. Щоб жінка та її внучка не жили довго у незручних умовах від зсунутих меблів, Фархад Ашуралійович Магомедов тут же пообіцяв Марті Митрофанівні замінити робітника або вжити інших заходів для закінчення ремонту, особливо коли він почув думку Марти Митрофанівни про те, що пофарбує підлогу, плінтуси, вікна і двері краще вже вона сама.
А Тетяна Василівна Федосєєва дякувала селищній раді за сприяння у видачі дозволу її чоловікові на відкриття торговельної точки. Селищний голова діяв чітко, як і належить. Тому й торгівля у приватній крамниці вже розпочалась.
Не зволікала селищна рада і з вирішенням проблеми виділення сіножатей дворічанцю Анатолію Івановичу Куценку. А Розі Михайлівні Саган, яка просила земельну ділянку, запропоновано було їх кілька – на вибір.
Деякі люди звертались до селищного голови з надією, що під час роботи громадської приймальні «Слобідського краю» їхні проблеми будуть розв’язані значно оперативніше. Тому були й іншого роду візити – коли люди просили поради, як залагодити сімейний конфлікт, що затягнувся у часі. З етичних міркувань ми не називаємо імена і прізвища таких «ходоків», але суть проблеми зберігаємо.
Кілька років між подружжям Ш. відбувалися чвари. Чоловік на прийомі розповів, що дружина невідомо з чого тривалий час не вітається до його батьків, веде себе неврівноважено, роботу по господарству виконує погано, готує їсти вряди-годи і за принципом «тяп-ляп», залякала доньку і налаштовує проти батька і сина. У чоловіка терпець увірвався, і він офіційно розлучився з дружиною. Але живуть поруч, по-сусідськи, як і до цього. Новий виток скандалів розпочався після того, як колишня дружина побачила у його паспорті штамп про розлучення. Він почав був її заспокоювати. Мовляв, і з таким штампом можна жити разом. Син захищає батька, донька – матір.
Ну, що тут скажеш? Кожна сім’я – окремий світ. Та, думається, найбільша вина батьків у тому, що вони, з’ясовуючи свої особисті стосунки, втягнули у конфлікт дітей і поставили їх по різні боки барикад. Як же після цього брат і сестра будуть родичатися? Чи зможуть вони згодом розібратися у сімейному конфлікті батьків і залишитися по-справжньому рідними?
Батько теж не без гріха. Якщо не мав прагнення створити нову сім’ю, навіщо було подавати позов до суду? Бач, жінка сприйняла ближче до серця не судові засідання, а штамп у паспорті. За великим же рахунком, незважаючи на те, що подружжя прожило разом близько двадцяти років, вони так до кінця і не зрозуміли одне одного, а тому і не шукали ключиків до них.
Негаразди є і в іншій сім’ї – Л. Тут виникла проблема у стосунках між зятем і тещею. Кожний вважає, що істина на його боці. Між тим, крім власної позиції, не треба забувати про права і, головне, обов’язки громадян при спільному проживанні в одній оселі.
...Ще до того, як від автостанції дістався до селищної ради, мені вдалося поговорити з кількома дворічанцями. Загалом вони виявились патріотами свого селища. Мовляв, погляньте, життя у нашому краї поліпшується, споруджують будинки, підмітають вулиці, прибирають сміття, місцеві власті організовують до свят цікаві урочисті заходи, концерти, зустрічі, вшанування. Та, разом з тим, не треба забувати, що Дворічанський район – прикордонний. Тож не зайве було б зробити все можливе, щоб ті, хто в’їжджає в Україну, бачили і усвідомлювали, що це саме наша держава, Україна, з її традиціями і ментальністю українського народу.
Однак, приміром, на трасі Куп’янськ – Дворічна жодного щита на патріотичну тему, жодного символу державності немає. І це вельми прикро.
Ф. А. Магомедов розповів про багатьох цікавих людей селища, які своєю творчістю, винахідництвом, здобутками на освітянській ниві звеличують свій край. То чому б на видних місцях не облаштувати відповідні куточки. А розпочати можна було б з... коридорів селищної ради і районної держадміністрації. Як сказала одна дворічанка, перед вирішенням якихось проблем нова експозиція картин місцевих художників чи дітей її заспокоїла б краще, ніж голі стіни. Хороша ідея! Один раз – картини. Іншим разом – фотографії кращих працівників краю...
На багато з цих заходів гроші знадобляться мізерні. Хоча, правду кажучи, з ними у селищної ради проблема. На цей рік у бюджеті тільки 11,5 тис. гривень. Їх могло бути і більше, коли б у райцентрі розвивалося якесь виробництво. На жаль, не утримали «на плаву» навіть міцевий хлібозавод. Кажуть, що закрили його тимчасово. Хотілось би вірити. Та віру безробітні його працівники до гаманців не покладуть. Дворічна – не Харків. Спробуй-но десь щось заробити. Проблема...
Розв’язувати ці та інші проблеми і покликані місцеві власті...

М. Снаговський.
Дворічанський район.