Кому світить «Світло шахтаря»?
Вітчизняним товаровиробникам – шахтарям,
з’ясував наш кореспондент
Останнім часом до редакції зателефонували кілька харків’ян і критично відгукнулися про ВАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря». Мовляв, чи не буде з ним того, що трапилось з підприємством по сусідству – ВАТ «Елітан», від якого залишились, як кажуть, ніжки та ріжки.
Але ще до того, як зустрітись з керівництвом ВАТ, у мене з’явилась підстава для сумніву у достовірності попередньо отриманої інформації. Обійшовши завод ззовні, я пересвідчився, що орендарі його не обсіли. Якщо вони і є, то небагато. Різних додаткових під’їзних шляхів чи входів до офісів не облаштовано, на прохідній не висить довжелезний список з назвами і телефонами фірм-орендарів. А прилеглу до заводу територію – це видно було – прибирають щодня, навіть берег річки, що протікає біля самого заводу.
Крізь паркан у багатьох місцях було видно облаштовану і чисту територію заводу, розбиті вже клумби.
Перші ось такі враження не виявились помилковими. Більше того, йдучи цехами заводу, я з кожним разом все більше дивувався. Бо не вірилось, що у наш час може бути достатньо для всіх обсягів робіт. Обабіч усього довжелезного прольоту, приміром, механічного цеху за кожним верстатом працювали робітники. І, що дуже приємно, чимало молоді. Як сказав зуборізальник В. О. Берест, вивчився він на помічника машиніста. Потім почув від знайомих, що на «Світлі шахтаря» шанобливо ставляться до молоді і запрошують на роботу. Про те, мовляв, я зрозумів, спілкуючись під час оформлення на роботу зі старшим майстром М. І. Татарським, деякими досвідченими робітниками. Протягом півтора року роботи, сказав хлопець, не пошкодував, що став заводчанином.
Новачками «Світла шахтаря» стають і досвідчені. Токар В. З. Максимов перейшов з Курязького ДБК, де йому кілька років не платили заробіток. А тут – місяць в місяць, день у день. І суми, сказав, пристойні.
Наладчика П. І. Степаненка я побачив з віником у руках біля своїх токарних автоматів – підмітав металеву стружку. За його словами, порядок на робочому місці сприяє продуктивності праці. А вона має бути високою, позаяк роботи з кожним місяцем додається. І треба встигати все робити.
Подібне говорили слюсар складального цеху В. В. Мельник, начальник цеху зварювальних конструкцій В. О. Подольхов та багато інших працівників заводу.
У плановому відділі назвали такі факти: темпи росту виробництва продукції у 1999 році склали 19, торік 16, у першому кварталі цього – 18 відсотків. Такому поступу сприяли кілька позитивних обставин. Серед них об’єктивні. Перша – останнім часом Президент України Л. Д. Кучма орієнтує промисловість на те, щоб головним паливом у державі було вугілля. Відтак, це означає відродження шахт, принаймні перспективних. Для них необхідні будуть вугільні комбайни і скребкові конвеєри, виготовленням яких, власне, займається і завжди займався завод «Світло шахтаря». І друга – через значне зменшення поставок такого обладнання до Росії завод відповідно збільшив поставки на внутрішньоукраїнський ринок. Щоправда, останнім часом у світлошахтарців з’явились свої вітчизняні конкуренти. Подібне шахтне обладнання почали виготовляти Луганський тепловозобудівний завод, Горлівський імені Кірова, Донецький міськмашинобудування та деякі інші – всього шість. Тоді як раніше «Світло шахтаря» був монополістом.
Але, до честі правління ВАТ «Світло шахтаря», воно не «захворіло» манією отого монополізму і не штампувало морально застаріле шахтне обладнання. Заводські конструктори та інженери його весь час модернізують, прислухаючись до побажань шахтарів, сказав голова правління Геннадій Васильович Висоцький. Ті порадили виготовити такі скребкові конвеєри, комбайни і перевантажувачі, що здатні були б без капітального ремонту і заміни вибрати весь пласт у вугільній лаві.
Першою замовила оновлене обладнання шахта імені Засядька. Добра слава про вигідне співробітництво харків’ян і шахтарів долинула до сусідів – «Червоноармійської західної», «Червонолиманської» та інших. На кожній висловлювали якесь своє побажання. Відтак, світлошахтарці розробили серію нових шахтних скребкових конвеєрів і перевантажувачів. Більшість з них надважкі і надпотужні. До речі, днями таке обладнання установлене на шахті «Новодонецька».
А в портфелі підприємства є замовлення на подібні вироби від інших шахт. Здебільшого українських. На експорт до Росії основних виробів відправляється десь 3 відсотки. Тобто завод «Світло шахтаря», образно кажучи, світить вітчизняному споживачеві – шахтарям, якщо розцінювати ділові контакти з точки зору харків’ян. А можна сказати, що і вітчизняним товаровиробникам, якщо шахтарів сприймати як видобувників вугілля, що раніше було і зараз стає головним паливом країни. Чому саме воно? Думається, без детальних коментарів зрозуміло – підтримка шахтарів, як вітчизняних товаровиробників. А друге, нафтогазовий комплекс менше диктуватиме свою волю на паливно-енергетичному ринку.
Не остання роль у підтримці наших шахтарів, зрозуміло, належить «Світлу шахтаря». Гасло – забезпечимо українські шахти вітчизняним вугільним обладнанням – тут сприймають у прямому значенні. На сьогодні в Україні «Світло шахтаря» є кращим виробником гірничо-шахтного обладнання високого технічного рівня і відмінної якості. Завод виготовляє забійні скребкові конвеєри найрізноманітніших модифікацій з навісним обладнанням, штрекові перевантажувачі, запчастини, а також капітально ремонтує редуктори, гідромуфти та багато чого іншого.
Крім основного обладнання і запчастин, також виготовляє товари народного споживання. Це – світильники, що кріпляться на каски, ліхтарі, автомобільно-мотоциклетні насоси, очищувачі води, механічні соковитискувачі, колосники, конфорки і плити для пічок, металеві кришки для консервації, вузли сантехнічного обладнання тощо. Все воно добре відоме нам, споживачам. Тільки, можливо, не кожен з нас звертав увагу на їх виробника.
Як сказала заступник начальника відділу збуту Т. Г. Сатаєва, будь-які товари народного споживання можна придбати безпосередньо у їх відділі за заводською ціною. Мовляв, покупцю треба тільки зателефонувати з прохідної.
До речі, відділ збуту дійово допомагає правлінню ВАТ розробляти бізнес-плани. Хоча за великим рахунком, не тільки відділ збуту – всі колективи заводу популяризують свої вироби.
Злагоджена робота трудового колективу сприяла успіхам. Торік завод отримав мільйони гривень чистого прибутку, а відтак зміг заплатити тринадцяту зарплату, а зовсім недавно – ще й чотирнадцяту. І це при тому, що підприємство виділяє значні кошти на спорудження багатоповерхового житлового будинку, утримання бази відпочинку, дитячого оздоровчого табору, на оновлення верстатного парку.
Хай не здасться декому утримання соцсфери таким собі анахронізмом. В даному випадку думається, що підприємство діє правильно. Позаяк, невідомо що сталось би, якби соцсферу передали у комунальну власність району чи міста. За нестачі бюджетних коштів вона могла б просто перетворитися у довгобуд. Невідомо, що було б і з оздоровчим табором та будинком відпочинку.
...Останні роки на «Світлі шахтаря» зростають обсяги виробництва. Відтак, постійно набирають висококваліфікованих інструментальників, розточувальників, фрезерувальників, слюсарів механоскладальних робіт, слюсарів-ремонтників. За словами Г. В. Висоцького, якщо ж вони ще молоді, завзяті та кмітливі – то найкращий варіант. Таким підприємство сприяє у всьому.
...Я полишав «Світло шахтаря» трохи спантеличеним, бо, здавалося, що перебував немов уві сні. Так, мені скаржились і про перебої з енергоносіями, від чого доводилось працювати по так званому «рваному» графіку у ті дні і години, коли подавались електроенергія і газ, про неякісний спецодяг, зшитий гнилими нитками, про низьку кваліфікацію немолодих працівників... Але, незважаючи на все це, підприємство працювало і працює прибутково. Це тоді, коли керівники деяких інших підприємств своє невміння (чи небажання?) призвичаїтись до роботи в нових умовах пояснювали отими самими перебоями з теплоносіями. На «Світлі шахтаря» ж про те говорили, як про велику прикрість, але не як про нездоланні труднощі.
Це позиція сильного.
М. Снаговський.
