Майбутнє — за місцевим самоврядуванням

Проїжджаючи населеними пунктами Харківщини, вже з їхнього зовнішньо-го вигляду можна мати уявлення про стан справ у тій чи іншій місцевості. На Великобурлуччині вони ваблять зір своєю охайністю, впорядкованістю. Не остання роль у цьому належить органам місцевого самоврядування. Вони дедалі впевненіше відчувають себе господарями у селах, селищах району. Про нагальні проблеми життєдіяльності районної, сільських і селищних рад і йдеться в інтерв’ю кореспондента «СК» З головОЮ Великобурлуцької районної ради В. М. КупінИМ.

— Вікторе Михайловичу, як відомо, основа основ всієї роботи рад будь-якого рівня є їх фінансове забезпечення. А яке воно у вашому районі?

— Вся наша робота у цьому напрямку ви-значається новим Бюджетним кодексом. Аби вона проходила без збоїв, районна рада органі-зувала навчання сільських і селищних голів, секретарів і бухгалтерів виконкомів. Проводилися виїзні навчання на базі тієї чи іншої сільської ради з аналізом конкретної ситуації на місці. Тобто навчання набувало конкретного цілеспрямованого характеру.

Особлива увага звертається на поповнення доходної частини місцевого бюджету. Реалі-зація цього завдання контролюється кожної декади, місяця, кварталу. 16 сільських і селищних рад з 18 наявних за підсумками де-в’яти місяців минулого року перевиконали доходну частину бюджету більш, ніж на 15 відсотків. А це, за новим Бюджетним кодексом, дало можливість додатково одержані кошти спрямувати на потреби освіти, охорони здоров’я, поліпшення матеріального становища місцевого самоврядування. Зокрема були додатково профінансовані фельдшерсько-акушерські пункти, для Підсереднянської сільської ради придбали новий автомобіль «Таврія». Транспортні засоби одержали й інші сільські ради. Більшість з них придбали й нову розмножувальну техніку. А за підсумками 2002 року всі наші місцеві ради виконали свої бюджети.

Виконання бюджетів органами місцевого самоврядування району могло бути ще кращим, якби вони добивалися повнішої віддачі від оренди землі, що надається місцевими радами із запасу, резервного фонду. Загалом такої землі у нас близько 14 тисяч гектарів. Та значна частина орендарів не поспішає розраховуватися за оренду. І якось вплинути на них місцевим радам нині досить складно, бо із запровадженням нового Земельного кодексу частина наших повноважень щодо цього перейшла до структур районної державної адміністрації. Практика показала необхідність внесення змін у законодавство. І Верховна Рада вже прийшла до висновку про потребу повернення місцевим радам прав розпоряджа-тися своїми землями. Сподіваємося, що з цього приводу вона прийме відповідні рішення. А поки що нам доводиться працювати в нині діючому правовому полі. Отож у 2001 році ми мали загалом одержати за оренду землі суму в 437 тисяч гривень, що тоді не була закладена в бюджет. Отже, одержані кошти сільські ради могли використати на найгостріші потреби територіальних громад. Ці витрати, звичайно, затверджуються на сесіях рад. На жаль, сільські ради могли скористатися лише половиною вищезазначеної суми, решта — борги. Торік плата за оренду землі була вже закладена в районний бюджет і становила 504 тисячі гривень. Однак знову місцеві ради через ту ж причину недоодержали 240 тисяч гривень. Цьому «сприяє» і чинне законодавство щодо користування землею, за якого орендарі можуть безкарно уникати розрахунків з сільрадами. Часто не допомагають навіть звертання до правоохоронних органів. Добре, якщо сільський чи селищний голова у цьому відношенні принциповий і наполегливий, то він все одно захистить інтереси громади. Але ж є і кишенькові, зручні для підприємців голови. Таким чином, питання одержання коштів за оренду землі для сільської і селищної рад є ключовим, без розв’язання якого на їхню користь не може бути й мови про істотне по-ліпшення матеріального становища місцевого самоврядування. І це набуває особливої актуальності з огляду на те, що районний бю-джет та й бюджет значної частини сільських рад дотаційний, хоч і це питання потребує детального компетентного вивчення.

Так, на території Вільхуватської сільради розташовано кілька шкіл, дільнична лікарня, в минулому районна. І вся ця досить розгалужена інфраструктура передана на утримання сільради. Ясна річ, вона лягла на неї важким фінансовим тягарем. Тому виникла необхідність надання їй дотацій з районного бю-джету. Своєрідна ситуація склалася і в Приколотному, де амбулаторія перебуває на утриманні селищної ради, а стаціонарне від-ділення дільничної лікарні, що й донині має статус інфекційного відділення центральної районної лікарні, на утриманні ра-йонного бюджету. Як тут ділити, кому що фі-нансувати? На мою думку, сіль-ські і селищні ради повинні ма-ти більшу зацікавленість у наповненні місцевого бюджету, інакше у них не-ма стимулу для підвищення ефективності своєї діяльності.

Ще одне важливе джерело наповнення місцевого бю-джету — це продаж земель не сільськогосподарського призначення. Так, Приколотнянський олійноекстракційний завод заплатив за землю для розширення своєї території майже 300 тисяч гривень. Вони використовуватимуться для газифікації району в напрямку Приколотного, Вільхуватки. Зокрема для виготовлення відповідної документації. Ми сподіваємося і на подальшу активну участь цього підприємства у розв’язанні актуальної для мешканців ра-йону проблем.

— Вікторе Михайловичу, переходячи до аналізу стану справ у соціальній сфері, хотів би знати, як у районі люди похилого віку користуються субсидіями?

— У нашому районі третина його мешканців — пенсіонери. А всього субсидіями користуються до 80 відсотків великобурлучан. Люди не бояться їх брати, не піддаються різним чуткам. Думаю, що довіряють авторитетному слову влади. Окрім належної тонни вугілля (там, де немає газу), з допомогою сільради одержують ще й дрова з доставкою додому. Оформлення документів на право одержання субсидій проводять сільські та селищні ради. Отже, люди позбавляються транспорт-них клопотів.

— До речі, Вікторе Михайловичу, а як у вашому районі розв’язується ця проблема?

— Це, можна сказати, наш головний біль. Техніка у місцевого автопідприємства дуже стара, зношена. Востаннє нові автобуси одержували в 1995 році. Тож доводиться раціонально використовувати те, що є, визначати дні руху автобусів по району, що викликає справедливе нарікання людей. Ми планували наше АТП передати приватникам. Але з цього, на жаль, нічого не вийшло, бо належних коштів для від-родження належного автобусного руху у них не виявилося. Є проблеми не тільки у внутрірайонному автобусному сполученні, а і в між-міському, зокрема з Харковом. Думаю з часом знайдемо шляхи вирішення цієї проблеми.

— У районі була досить роз-галужена система медичних зак-ладів. Чи зберегли її?

— Не тільки зберегли, а й розширили. Так, у Чорному одними з перших в області відкрили амбулаторію сімейної медицини. Лікар, якого тут раніше ніколи не було, опікується населенням не лише Чорного, а й навколишніх сіл та хуторців.

Щодо дільничних лікарень, то всі чотири продовжують функціонувати. Щоправда, не за нашої ініціативи пробували закрити Шипуватську дільничну лікарню. Але завдяки матеріальній підтримці керівників двох сільгосп-підприємств, депутатів районної ради Миколи Васильовича Курочки та Анатолія Михайловича Кравцова нам вдалося зберегти її.

— За всіма практичними справами стоять люди. Тож, скажіть, будь ласка, яка тут організаторська роль місцевих рад?

— У складі районної ради 54 депутати, які об’єднані у шість постійних комісій. Жодне важливе питання не розглядається сесією районної ради без його проходження в комі-сіях. Особливо уважно підходимо до розподілу коштів з районного бюджету. Вся робота місцевих рад здійснюється на плановій основі.

Торік районна і сільські ради підписали угоду про співпрацю. Я вже говорив про те, що ми проводили навчання сільських і селищних голів, працівників виконкомів. Крім того, надаємо необхідну правову допомогу, а якщо треба, то й практичну підтримку у гострі моменти життя.

Така співпраця корисна обом сторонам. Так, 60 відсотків коштів за оренду землі залишається сільським і селищним радам. Таких значних джерел поповнення свого бюджету райрада не має. Але на території сіл, селищ розташовано чимало об’єктів соціальної інфраструктури, що обслуговують їхніх мешканців. Фінансуються вони з бюджету району. Але реальність така, що районна рада не може через нестачу коштів належним чином утримувати ці об’єкти. А сільради, за новим Бю-джетним кодексом не можуть безпосередньо спрямовувати кошти на них. Можливий вихід — надання сільськими і селищними радами районній раді субвенцій. Звичайно, такі фінансові операції проводяться не від хорошого життя. Потрібно так відрегулювати законодавство, щоб місцеві ради були справж-німи господарями на своїх територіях.

— То що ж виходить, у місцевого самоврядування не вистачає прав для успішного здійснення своїх повноважень на своїй території?

— Я б цього не сказав. Багато що залежить від бажання керівника брати на себе відповідальність та ініціативу. Закон про місцеве самоврядування цілком прийнятний. Він охоплює всі грані повсякденної роботи. Але йому не треба делегувати частину своїх пов-новажень іншим владним структурам, не боятися, підкреслю, брати на себе відповідальність за стан справ.

— Останнім часом знову набувають розголосу чутки про наступну адміністративно-територіальну реформу. Ваша точка зору щодо цього?

— Справді, останніми роками вони то вщухають, то знову виникають. Причини укрупнення адміністративно-територіальних одиниць насамперед мотивуються прагненням скоротити витрати на утримання апарату органів виконавської влади, місцевого самоврядування і таким чином зменшити фінансове навантаження на Державний бюджет.

За одним з варіантів цієї реформи, передбачається довести чисельність жителів сільської чи селищної ради до 5—7 тисяч, а району — до 60—70 тисяч. На мою думку, оптимальний шлях розв’язання цієї злободенної проблеми можна знайти. Безперечно, реформу треба здійснювати, але не за рахунок зміни територій, що вже склалися. Нав-паки, на різних зібраннях місцевого самоврядування доводиться чути про необхідність утворення представництв місцевого самоврядування навіть у порівняно невеликих селах. Всі актуальні питання життєдіяльності повинні розв’язуватися на місцях. А для цього можна зберегти нинішні адміністративно-територіальні одиниці з державною адміністрацією, з місцевим самоврядуванням. Але треба переглянути склад управлінців у бік раціонального використання їхніх можливостей. А то й усунути дублювання роботи одних підрозділів іншими.

Так, управління сільського господарства давно вже перетворилося на ще один поряд із статистичним управлінням, статистичний орган. У подібному напрямку робота управ-ління сільського господарства навряд до-цільна, тож її треба переводити на госпрозрахунок. Та й не лише одного цього управлін-ня. І тоді зменшиться фінансове навантаження на Державний та місцеві бюджети. Центр ваги управлінської роботи має зміститися у населені пункти, де забезпечується добробут народу. І саме звідти, з сільських і селищних рад, повинно починатися формування Державного бюджету, якщо ми хочемо добитися істотного поліпшення нашого життя.

Г. Конопельцев.

Великобурлуцький район.

P. S. Коли закінчувалася наша бесіда, до районної ради завітала делегація Дворічанської районної ради, яка забажала вивчити досвід своїх колег з Великобурлуччини.

На знімках: голова Великобурлуцької районної ради В. М. Купін, делегація Дворічанської районної ради обмінюється досвідом роботи зі своїми колегами з Великобурлуччини (зліва направо), Велико-бурлуцький селищний голова В. В. Сорокін, заступник голови Дворічанської райради Г. Г. Турбаба, Дворічанський селищний голова Ф. А. Магомедов, завідуюча загальним відділом Дворічанської райради Л. В. Ро-маненко, голова Дворічанської райради С. М. Долгий, голова Великобурлуцької райради В. М. Купін.