На лезі бритви
Світ чекає війни. Хтось — безсило затаїв подих. Хтось зосереджено перевіряє зброю. Хтось зайнятий кипучою діяльністю в ім’я того, щоб війни все-таки не було...
На останньому засіданні Ради Безпеки ООН керівник міжнародної інспекції Ханс Блікс і глава МАГАТЕ Мохаммед аль-Барадеї в один голос заявили про те, що в них немає ніяких доказів того, що Ірак порушував чи порушує резолюції РБ, які забороняють йому розробляти чи зберігати зброю масового знищення. Більш того, Ірак останнім часом почав робити деякі добровільні кроки назустріч міжнародним інспекторам. Підсумок своїй промові Блікс підбив словами: «Головний політичний зміст цих даних у тому, що інспектори здатні виконувати свої функції, а Ірак усе більше йде їм назустріч». А глава МАГАТЕ прийшов до висновку, що «Ірак не здатний відновити розробку своєї ядерної програми, тому що його технічний потенціал упав».
Проте в доповіді Блікса був момент, що дав привід держсекретарю США Коліну Пауеллу перевернути все до гори ногами й наполягати на прийнятті нової, санкціонуючої застосування сили, резолюції РБ ООН по Іраку, стверджуючи, що Саддам Хусейн «не співробітничає беззастережно й цілком з інспекторами, як того вимагає резолюція 1441 РБ ООН». Він заявив, що «інспектори пред’явили ООН переконливі дані про небажання Хусейна роззброюватися». А приводом для цього були слова Блікса: «Ірак міг би надати інспекторам більше документальних свідчень, щоб відповісти на всі наявні в ООН питання щодо програм по створенню хімічної й біологічної зброї».
Виступ Пауелла привів до розколу РБ ООН на «партію війни», очолювану США і Великобританією, і «партію миру», до якої в першу чергу треба віднести Францію, Німеччину, Росію й Китай. З винятково різкою за-явою виступив глава МЗС Франції Домінік де Вільпен. Він попередив США, що Париж не допустить проходження через РБ нової резолюції по Іракові. Замість цього він запропонував провести засідання РБ ООН по іракській проблемі на рівні глав держав (тому що цілком очевидно, що Буш не зможе ви-тримати на ньому натиск із боку глав Росії, Франції, Німеччини й Китаю).
«Ми не можемо прийняти ультиматум, по суті війну, поки інспектори доповідають про прогрес, — заявив де Вільпен. — Франція не дозволить прийняти резолюцію, що відкриває дорогу до автоматичного застосування сили».
Франція пропонує: «1. Інспектори продовжують роботу. 2. Кожні три тижні вони роблять доповідь. Якщо ввести обмеження на термін роботи інспекторів, це стане приводом до початку війни. Давайте розглянемо можливі наслідки... Франція вважає неприпустимим прийняття жорсткої резолюції. Після Іраку буде Північна Корея? Цього допустити не можна ні в якому разі! Не можна допустити, щоб застосування сили було узаконено!.. Без серйозної погрози не буває серйозної відповіді. Близькосхідна криза — виклик усій системі безпеки світу. Потрібно, щоб з’явилася довіра різних націй. Кожен голосуючий по новій резолюції повинен оцінювати всю серйозність проблеми».
Ніколи ще ні сама ООН, ні її Рада Безпеки не піддавалися такій перевірці на міцність. Ніколи ще ніхто не пред’являв цим міжнародним інститутам ультиматумів. Це зробив Колін Пауелл, заявивши, що, якщо РБ не прийме нової резолюції по Іраку, то це найсерйознішим чином вплине як на долю РБ, так і на долю ООН у цілому, і назвавши останній (будемо сподіватися, — черговий) термін терпіння США — 16—17 березня.
Ці перипетії відбуваються на тлі могутнього антивоєнного руху, що створює серйозні політичні проблеми для лідерів антитерористичної коаліції, у першу чергу для Тоні Блера. І не тільки антивоєнного.
У ці дні іспанська газета «La Vanguardia» опублікувала інтерв’ю всесвітньо відомого 77-річного американського письменника Гора Відала, де він торкається таємних механізмів, завдяки яким функціонують американське суспільство й уряд Сполучених Штатів, і розповідає про деякі результати розслідування терактів 11 вересня, що він розпочав на свій страх і ризик, ґрунтуючись на публікаціях у таких солідних виданнях, як, скажімо, «The Wall Street Journal». «Із того самого дня, коли президент заявив, що лише він вправі вирішувати, що таке війна і коли можна завдавати превентивного удару по іншій державі, Сполучені Штати перестали бути країною, що я знав раніш», — сказав письменник у цьому інтерв’ю.
Говорячи про те, як він бачить приховані пружини сформованої ситуації, він згадує про свій недавній виступ по телебаченню: «Поди-віться: Буш-старший працював у нафтовій компанії «Carlyle Group», Буш-молодший — у «Harkins Oil», віце-президент Чейні — у «Halliburton Oil», міністр внутрішніх справ Гейл Нортон — теж так чи інакше зв’язаний з наф-товими компаніями, у Кондолізи Райс є зв’язки в «Exxon» і «Техасо», а глава Пентагону Дональд Рамсфельд був одним з людей нафтової компанії «Occidental». У міру того як я перелічував усі ці факти, я розумів, що мої слухачі вже починали недооцінювати їх. І тоді я сказав: «Не буду стверджувати, що існує змова. Я в неї не вірю. Але ви будете переконувати мене, що всі ці люди очолюють США по чистій випадковості, і наш намір от-от почати війну за іракську нафту теж випадковий збіг обставин?»
І все-таки слово «змова» пролунало в інтерв’ю Відала ще раз, вже у зв’язку з терактами: «Відбулися наступні дві речі, про які я розповім докладно, ґрунтуючись на офіційній інформації. На протязі півтори години керівники нашої держави знали, що літаки, що вилетіли з Бостона, захоплені. FAA (Федеральне авіаційне агентство) стежило за ними за допомогою радарів і знало, що літаки направляються до Вашингтона. У FAA існує правило (мій батько деколи очолював цю організацію і, думаю, саме він запровадив його), відпо-відно до якого у випадку захоплення літака військово-повітряні сили повинні втрутитися протягом чотирьох-п’яти хвилин. Вони цього не зробили, що і привернуло мою увагу. Я не став би вдаватися до крайнощів і називати те, що трапилось, змовою. Чиєю змовою? І чому ніхто не втрутився?.. Через те, що в мене кепський характер і мене не можна назвати типовим американцем, я зажадав проведення розслідування. Наступного дня, 12 вересня, Джордж Буш скликав засідання Конгресу і домігся того, щоб спільна комісія Сенату і Палати представників не проводила засідання. Його аргумент був такий: «Це відверне наші сили від боротьби проти тероризму». Я б сказав: «Це стане початком боротьби проти тероризму». Але президент думав інакше і тому прийняв рішення про створення двох невеликих комісій, що займалися б тероризмом. Не було зроблено нічого... Це найбільш небезпечне, що відбувається в Сполучених Штатах за 77 років мого життя. Я провів три роки на Тихому океані під час Другої світової війни і не бачив нічого небезпечнішого за сьогоднішні події. Здається, начебто люди по-збавилися розуму. Вони обмежуються лише тим, що спокійно пливуть за течією і дозволяють президентові заявляти: «Питання про початок війни буду вирішувати я».
Як говорить Гор Відал, у той час як Європі, яка добре знає, що таке війна, зовсім не хочеться в неї вступати, американці, що дивляться телевізор або виступають у програмах новин, і поняття не мають про те, що на війні можна вмерти.
Україна ж про це начебто ніколи і не забувала... Тому її громадяни не можуть легковажно ставитись до можливої причетності до англо-американських воєнних дій українських військовослужбовців, нехай навіть з обмеженими функціями хімічної розвідки й захисту.
У рішенні РНБОУ про це сказано так: «Прийняти пропозицію Міністерства закордонних справ і Міністерства оборони про відправлення батальйону у випадку звернення держав чи однієї з держав регіону Перської затоки». Тільки так, і не інакше. Але прохання до України на-дійшло від Сполучених Штатів Америки і лише потім підкріпилося заявою Кувейту про те, що ця країна (яка, з одного боку, розташована саме в зазначеному регіоні, а з іншого — все ж таки є сателітом США) прийме український батальйон. Тому подальше буде залежати від розвитку ситуації. Важливо, що батальйон може бути спрямований у зону бойових дій тільки в тому випадку, якщо таке рішення буде прийняте РНБО і схвалене Верховною Радою.
Як сказав в один з останніх днів в інтерв’ю українському інтернет-виданню «Forum» голова профільного комітету ВР Георгій Крючков, потрібні документи у ВР досі ще не надійшли. За його словами, на сьогодні превалює негативне відношення до відправлення батальйону. Причому в різних фракцій. Ліві категорично висловлюються проти, у центристських фракціях двоїсте, але в цілому негативне, відношення. Ситуація може змінитися тільки в тому випадку, якщо щось відбудеться і, дійсно, знадобиться наша гуманітарна допомога. На своїй прихильності до мирного шляху розв’язання іракської проблеми неодноразово наголошував і Президент Леонід Кучма.
Валерій Тирнов.
