Останній романтик жорстокого століття

Однак про музиканта не забувають і сьогодні. Декілька останніх років у Харкові проходить фестиваль «С. В. Рахманінов і українська культура», який набув міжнародного резонансу, з 1995 року на сцені Харківського академічного театру опери та балету ім. М. В. Лисенка з успіхом йде його одноактна опера «Алеко», режисер-постановник засл. діяч мистецтв Укра-їни Л. Куколєв, диригент — лауреат Міжнародного конкурсу Ю. Янко. У ролі Алеко — народний артист України М. Ко-валь, Земфіра — О. Скворцова, старий циган — народний артист респ. Північна Осетія Аланія Ч. Білаонов, молодий циган — С. Шадрін.

С. Рахманінов — один з найяскравіших мелодистів світової музики. Його ім’я по праву стоїть поруч з іменами Ф. Шопена, П. Чайковського. І хоча композитор половину свого життя провів на чужині, в Америці, вся його музика пронизана слов’янським мелосом, широтою душі, природною красою, тугою, колокольністю, сумом, торкає найпотаємніші струни людської душі. Можливо, саме тому вона набула концертної популярності. Мабуть, не існує жодного піаніста, в репертуарі котрого не значилися б твори С. Рахманінова.

Саме С. Рахманінов є останнім романтиком в росій-ській музичній культурі. Адже у його музиці сплелись драматичність та елегійність, символом стає тема самотності та смерті. Сам композитор зазначав: «Виїхавши з Росії, я втратив бажання творити. Залишивши Батьківщину, я втратив сам себе. У ви-гнанця, котрий утратив музичне коріння, традиції, не залишається бажання творити, нема жодної розради, окрім непорушного мовчання споминів».

Він працював у різних жанрах: опери, симфонії, фортепіанні концерти, фортепіанні мініатюри та цикли, романси, хорова музика духовного та світського змісту.

Дитинство композитора пройшло в маєтку Онег Новгородської губернії. Музична обдарованість хлопця нагадує розповіді про геній Моцарта. В 9-річному віці він вступає до Петербурзької консерваторії, в 12 — переходить до Московської, в клас М. Звє-рєва, згодом до класу О. Зі-лоті. По класу композиції навчався у А. Аренського та С. Танєєва.

У 1891 році на рік раніше строку закінчив консерваторію по класу фортепіано, через рік — по класу композиції. За свою екзаменаційну робо-ту — одноактну оперу «Алеко», написану на задане лібрето В. І. Немировича-Данченка за поемою О. С. Пушкіна «Цигани», отримав золоту медаль. Опера була закінчена та інструментована за 17 днів! Автор і опера були відзначені П. І. Чайковським. Прем’єра «Алеко» відбулась 9 травня 1893 року на сцені Великого театру.

В 1897 році починає працювати диригентом в Росій-ській приватній опері С. І. Ма-монтова, саме там Рахманінов знайомиться з Ф. І. Шаляпіним. Згодом це знайомство переросло в міцну дружбу. До речі, з Федором Івановичем він часто відвідував Харків.

Втеатрі С. Мамонтова С. Рахманінов диригував операми «Бо- рис Годунов» і «Хованщина» М. П. Мусоргського, «Царева наречена», «Садко» та готував прем’єру «Моцарт і Сальєрі» А. Н. Римського-Корсакова, треба звернути увагу на те, що саме С. Рахма-ніновим було відтворено першоджерело авторського тексту опери «Іван Сусанін» М. І. Глинки за всю багато-річну сценічну історію опери.

В цей час у театрі С. І. Ма-монтова, окрім Ф. І. Шаляпіна, працювали Нежданова, Собінов, художники Врубель, Сєров, Коровін. Так диригент-ський талант Рахманінова формувався на благодатному грунті.

В 1902 році на самому краї Москви, в маленькій церкві відбулось вінчання С. Рахманінова та Н. Сатіної. Їхнім свідком став О. Зілоті. Після вінчання молодята попрямували до Відня. Свою любов вони пронесли через усе життя, вона стала єдиним другом та музою генія.

З 1904 по 1906 рік С. Рахманінов працював диригентом у Великому театрі Москви. Саме в цей період були створені дві одноактні опери «Франческа да Ріміні» та «Скупий рицар», що були виконані у Великому театрі під орудою автора. В 1907 році С. Рахманінов виступає в Парижі як піаніст і диригент під час російських симфонічних концертів С. Дягілєва. В 1908 році С. Рахманінову була прису-джена премія ім. М. І. Глинки за Другу симфонію.

Концертний сезон 1911—1912 років повністю був присвячений сольному виконанню. Концерти відбувалися майже у всіх містах Росії, а також за кордоном — у Німеччині, Нідерландах, Велико-британії.

У 1913 році відбулась прем’єра виконання музичної поеми «Дзвони» в Петербурзі під орудою автора, а в 1917 році С. Рахманінов поїхав з родиною спочатку до Швейцарії, а потім переїхав до Америки — назавжди. Останньою і єдиною людиною, котра прово-джала сім’ю Рахманінова в той осінній петроградський вечір з Фінляндського вокзалу, була його племінниця Зоя Прибиткова. 10 листопада 1918 року Рахманінови прибули з Європи до Нью-Йорка. Спочатку жили на позичені гроші, але майже з першого дня він занурився у виснажливу концерт-ну діяльність Америки.

С. Рахманінов мав феноменальний успіх в Америці, давав до 100 концертів за сезон! А з Росії приходили листи з вітаннями з нагоди 50-річчя, про яке в Америці ніхто і не згадав. З Москви на-дійшло вітання та ювілейна кантата на музику Р. Глієра. Дуже теплі відносини підтри-мував з Буніним, який жив у Франції, Станіславським, Метнером, Зілоті. Зустрічі з Ф. Шаляпіним, який мав змогу провідувати друга в Америці. Спомини, ностальгія…

У 1926 році вперше після довгої творчої перерви повертається до композиторської діяльності — створює Четвертий фортепіанний концерт.

1932 рік ознаменувався для родини Рахманінових будівництвом вілли Сенар у Швейцарії. Саме тут була створена Рапсодія на тему Паганіні. Звістка про смерть Ф. Шаляпіна вцілила у саме серце Рахманінова, поранила його. Міцно об’єднувала їх музика, але міцніше музи-ки — любов до Батьківщини.

У 1940 році було створене останнє полотно маестро «Симфонічні танці», які були виконані Філадельфійським оркестром під орудою Юджина Орманді.

Протягом 1942 року Сергій Васильович дав багато концертів, збір увесь надіслав до СРСР, сказавши: «Не побачу я її більше».

В кінці березня 1943 року зі всього світу надходили телеграми з вітаннями із 70-річчям композитора. Рахманінов так і не взнає про них — він був уже непритомний. 28 березня о першій годині ночі його не стало.

В Америці, в Росії, в усьому світі звучить геніальна музика. Рахманінов назавжди залишився вірним собі, ми-стецтву та Батьківщині.

М. Чернета.

Театральний критик.