Почути голос гнаних і голодних

22 березня цього року в редакції газети «Слобідський край» проводилась «пряма лінія» – на телефонні дзвінки наших читачів відповідав голова Харківської облдержадміністрації Є. П. Кушнарьов. Шість разів телефонували люди з села Добровілля Близнюківського району. Розповідали, що реформи проводяться з порушеннями, а вони від того потерпають.

Є. П. Кушнарьов розпорядився направити туди, звідки надійшло найбільше тривожних сигналів, спеціальні комісії. Одна з них, очолювана начальником головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації С. В. Лобасом, побувала в Добровіллі. Про її засідання складено офіційний документ – протокол, куди, природно, не могли увійти ні «картинки з натури», ні пристрасті, що вирували в залі.

Отже, пропонуємо нашим читачам оці нататки на полях протоколу – свідчення очевидця.

У Добровіллі на комісію вже чекали. І не тих 6 чоловік, які зателефонували до редакції, а не менше сотні. Стояли люди у центрі села, під пам’ятником Леніну. До речі, сьогоднішнє СТОВ «Лан» – правонаступник вчорашнього колгоспу «Більшовик». Ось як було все навкруг заполітизовано...

Та не розмовляти ж на вулиці, коли неподалік стоїть Будинок культури. Збудований він давно, свого часу був гордістю селян. Але зараз дуже довго йдуть пошуки ключів, не зразу знаходять керівника «Лану» і голову сільської ради.

Здавалось би, коли пристрасті виводять людей на майдан, то тут негайно ж мають бути представники влади – і обранці народу, і господарники. Однак...

У промерзлому залі, де, здається, і влітку буде ненабагато тепліше, у кутку стоїть новорічна ялинка з паперовими сніжинками та висять такі ж гірлянди.

Навіть коли б більше фактів не мав у своєму розпорядженні, то й цього було б досить, аби зробити невтішний висновок про справи на селі. Не про дозвілля молоді йдеться, хоча і це важливо. Зрештою, і село невпорядковане.

Назвати зборами оцю розмову аж ніяк не можна, тож вирішено було іменувати її сходом. А вести його взявся недавно призначений голова Близнюківської райдержадміністрації М. М. Жерноклєєв. Він надавав слово людям з залу і запрошував дати відповідь тих, кого це стосувалося. Перш за все – генерального директора СТОВ «Лан» А. Ф. Калашника. До нього і було найбільше претензій.

Чи не найбільше обурили людей порушення, допущені в розпаюванні землі. Бо сталося так, що отримали всі, хто ходив у ближньому оточенні А. Ф. Калашника, а «неугодних», за дивним збігом обставин, чомусь пропускали. А потім спробуй виправити становище, коли вже, як кажуть, поїзд рушив.

Переважна більшість скаржаться на те, що за оренду землі отримали лише по центнеру зерна – мало. Як прожити? Чим харчуватися?

Жінки говорили зі сльозами на очах. Вони звикли лише просити, на цьому всі їхні права традиційно і закінчувалися. Але керівника «Лану» цим не візьмеш. А оранка городів? А хтось в’язанку соломи виписав?

Все розписане, навіть система штрафів. Тракторист допустив порушення, продав солярку, і тут же отримує «на повну котушку» – штраф у десятикратному розмірі від заподіяних збитків. Чим не взірець самосуду? Таке чинить не просто пан, а цар і Бог в одній особі. Як тут не замакітриться голова від таких «висот»?

О. М. Мільман. Я – вдова. Чоловік помер у березні 1996 року. Пропрацював у колгоспі 26 років. Коли складалися списки на землю, він був ще живий. Але у списках його нема.

В. М. Ткач. За спадщиною ми отримали два сертифікати на земельну частку. Здали Калашнику в оренду, але дати не ставили. Так нам сказали. З нами зовсім не розрахувалися.

Можливо, керівник господарства вперше почув ці претензії? Аж ніяк. До нього приходили, просили. Як і ті 43 чоловіки, які вирішили господарювати самостійно.

– Беріть отам, – тільки й махнув рукою.

Отам – це виявилися ті гектари, де минулого року дозрівав соняшник. Наступного, як правило, такі площі залишають під пар. Аби земля спочила, сили набралася.

Не отримали люди землю. Не збирали свого врожаю. Але ж земля не гуляла? Чи гуляла? Ніхто не може точно відповісти про стан справ з колишнім соняшничинням. Та й не в ньому суть. Бо коли оті 43 сміливці не укладали договори на оренду землі, то нічого і не отримали. Навіть коли б отримали по центнеру зерна, то це було б 4,3 тонни.

Де те зерно? Або хоч гроші за нього?

Далі – більше.

М. М. Ковалевський, голова профспілки школи. Кожен працівник соціальної сфери має право отримати до двох гектарів землі. Ми написали заяви, але нам відмовили. Кажуть, що землі уже нема.

О. І. Гладка, голова сільради. У нас немає земель запасу і резервного фонду. Тому ми й відмовили.

Здавалось би, вичерпна відповідь. Однак напрошується запитання: куди ж та земля поділася? І виявляється, за словами самої ж О. І. Гладкої, вона віддана в оренду... СТОВ «Лан».

Як це накажете зрозуміти? Для вчителів землі нема, бо вона використовується А. Ф. Калашником. А де дівалися отримані прибутки? Навіть коли б з сотні гектарів взяли по 20 центнерів пшениці, що досить скромно, то й тоді б це були солідні гроші. Перемножимо ціну за тонну по 800 гривень на 2 тонни з гектара, а оті 1,6 тисячі на сто гектарів, от вам 160 тисяч гривень. З чиєї та в чию кишеню?

Напрошується висновок, що керівник агроформування відчуває повну безкарність, і для цього у нього, відверто кажучи, були підстави. З колишнім головою райдержадміністрації він перебуває в родинних стосунках і всіляко це демонструє. Мовляв, що ти мені зробиш? Де сядеш, там і злізеш. З цим не може не погодитися і нинішній керівник району М. М. Жерноклєєв.

А люди встають і розказують, розказують... Як проганяли з автобуса школярів, бо батьки їхні хочуть вийти з «Лану». Як не дали транспорту допризовникам і вони до ночі пішки добиралися додому – єдині на весь район. Як один з помічників керівника сказав людям, щоб не ремствували, бо завтра взагалі за одну тарілку супу будуть працювати...

А ще про те, що кулаки у нього важкі, і не один того «добра» скуштував.

Про те, що закривається дитячий садок, бо надто дорого його утримання обходиться «для колгоспу».

Я зумисне написав так, як сказав Калашник, хоча колгоспу вже давно нема. Але ним зручно прикриватися. От купив якогось комбайна, і народ ставить запитання: а на кого його записано? «На колгосп», – відповідає директор СТОВ, яке ж він з товаришами і заснував, але людям від того стає ніби легше. Бо коли на колгосп, то це ніби і на всіх них, разом взятих.

А коли заговорили про мізерну плату за паї, і тут А. Ф. Калашник знайшов вихід. Знаєте, що сказав? Зіслався на те, що в державі сьогодні – великі труднощі, тому й ми... ото...

Зрештою, втомившись від пояснень, коли доводиться не лише вислуховувати людей, а й давати якісь пояснення, він послався на ту частину колективу, яка зараз працює, мовляв, що слухати оцих ось, які не працюють?

Поїхали ми і на ферми, і селом проїхалися. Погано живуть люди, бідно, жінки хустки низенько пов’язують. Так, як і ідуть на похорон чи поминки. Грошей не платять, світло відмикають, нема за що дітям зошитів купити.

І разом з цим «Лан» вважається одним з сильних господарств району. Показники непогані, от і все. А як люди живуть – хіба ж це у звітах колись фігурувало?

Головне ж, як на мене, то це те, що А. Ф. Калашник залишився непоступливим, не бачить нічого поганого чи навіть загрозливого у такому ставленні людей до себе. Що не здадуть йому свої паї? То хай самі і порядкують. Хоча без чітко визначеного лідера та матеріальних засобів хто ж візьметься за такий віз проблем?

– Ми не хочемо, ми не будемо з господарства нікуди виходити, – аж на крик зривалися жінки, – тільки заберіть його від нас...

Сказати це легко, а зробити неможливо. Кожен сам має вирішити, де і що йому робити. Притягти до відповідальності можна за порушення закону, та тут більше йдеться про мораль. Якщо у людини є совість, то нею і послуговуються. Коли ж нема...

На районному рівні треба розібратися з багатьма непростими питаннями. Як це так, що тут стали масовими порушення в розпаюванні землі? Чому вчительська земля «працює» на підприємця? Чому...

Тут потрібно зробити вибір районній владі, показати людям, на чиїй вони стороні, кого підтримують. Певно, тут уже не спрацюють «терапевтичні» методи, потрібне «хірургічне» втручання. Адже завжди тихий голос гнаних і голодних чи не вперше за останні роки було почуто. Не в чиновницькі кабінети ходили люди за правдою, а влада сама приїхала до них, аби вислухати і допомогти. Будемо сподіватися, що користь від цієї зустрічі буде взаємна.

Більше п’яти годин тривала ця зустріч. Аж перед вечором пристрасті стали згасати. І коли встав А. Ф. Калашник, я аж подався вперед – так хотілося почути слова покаяння, вибачання перед людьми. Та куди там...

Для розв’язання винесених на обговорення питань голова райдержадміністрації просив у людей хоч небагато часу. Хоч днів три. Уже минув тиждень. Тихо, як перед грозою.

Щось має бути?

Юрій Крикливий.

Близнюківський район.