Ростуть чемпіони... з паління в кущах
На спортивному майданчику однієї з шкіл проводилося відразу кілька уроків фізкультури. Учні молодших класів слухняно виконували фізичні вправи, бігали і стрибали, з неприхованим азартом змагалися в естафетах.
Заняття із старшокласниками проходили за зовсім іншим сценарієм: перше коло забігу здолала половина учнів, після другого залишилися двоє. Решта десь «загубилася»...
– Всі учні, включаючи хворих, повинні бути присутні на занятті. Адже ми несемо за них відповідальність, – говорить фізрук загальноосвітньої школи № 55, вчитель вищої категорії Микола Титов.
Спробуй встежити за усіма звільненими від фізкультури, якщо з року в рік їхня кількість постійно зростає. Приміром, у деяких класах ЗОШ № 123 у загальних фізкультурних групах займається лише 20 відсотків учнів. Решта 80 – у підготовчих. Це ті діти, котрим, згідно з медичним висновком, протипоказані звичайні навантаження.
Впадає в око й те, що у старших класах відсоток хворих незрівнянно вищий, ніж у молодших. Навіть ті, хто займається у загальних групах, не завжди здорові. Принаймні, у 55-й школі на уроці фізкультури в 11-му класі довелося спостерігати таку картину: двоє хлопців буцають футбольного м’яча, бо ні з ким грати!
До речі, те, що до старших класів здоровими «дотягують» одиниці, не дивує. Адже багато юнаків і дівчат починають палити і вживати алкоголь ще у підлітковому віці. Це, за словами члена-кореспондента Української екологічної академії наук Володимира Константинова, загрожує організму, що формується, гіпоксією – недостатнім надходженням кисню і порушеннями нервової та ендокринної систем, органів травлення...
Втім, за словами вчителів фізкультури, є багато й таких учнів, яких батьки абсолютно безпідставно звільняють від занять, здобуваючи «липові» медичні довідки. Що ж, не всі ще розуміють, що фізкультура – зовсім не другорядний предмет, не менш важливий, ніж фізика чи література.
Фізрук Микола Титов вважає, що давно вже настав час ввести у школах третю годину для занять фізкультурою (зараз учні займаються двічі на тиждень).
– Двох годин малувато. Навіть три – це мінімум. Тоді б ми могли значно урізноманітнити наші заняття, відстежувати інтереси і нахили кожного учня. Адже сьогодні не всі батьки можуть віддати дитину до спортивної секції. Школа могла б зайняти цю нішу, – говорить Микола Павлович.
Розмови про перехід фізкультурної освіти на тригодинну систему ведуться вже кілька років, але... На введення нових викладацьких ставок потрібні кошти, а де їх узяти? Не вистачає грошей навіть на спортивний інвентар! Наприклад, інвентар школи № 123 складається лише з двох м’ячів. Тут не побачиш ні перекладини, ні брусів, ні матів з конем, ні навіть звисаючого зі стелі каната – речей, без яких мені, наприклад, важко уявити шкільний спортзал. Лише два баскетбольні щити та імпровізовані футбольні ворота (збиті з дощок каркаси) хоч якось оживляють голі стіни. А учні 8-го класу цієї школи Люба, Віта і Віталій мріють про тренажери і басейн...
– Я тут працюю з грудня і вже встигла розчаруватись. Здається, керівництво абсолютно не дбає про спортивне виховання дітей. Школа надзвичайно бідна, – скаржиться вчитель-практикант школи № 123, студентка державного інституту фізичної культури Оксана Панченко.
Таких бідних шкіл у Московському районі багато. Тому, зазвичай, вихованці інституту фізкультури не поспішають до шкіл, віддаючи перевагу кар’єрі тренерів.
Втім, самі вчителі теж не все роблять для поліпшення стану справ. Так, неабияк дивує їхня затята схильність проводити заняття у спортзалах. Ну, скажіть на милість: навіщо «маринувати» дітей у приміщенні в той час, коли надворі сяє весняне сонечко?
– А ми здаємо нормативи, – почув я відповідь.
Що ж, від нормативів нікуди не дінешся. (Не хочеться думати, що заняття у спортзалі – це просто засіб контролю за учнями). Але чи не розумніше було б прийняти їх, приміром, у березні, коли надворі було сиро і холодно? У квітні-травні ж сам Бог велів учням бігати на свіжому повітрі, набираючись сил і здоров’я.
...В одній із шкіл спостерігав таку картину: хлопчик у яскравій футболці з написом «Шевченко» на спині біг стометрівку. Важко біг, безнадійно відстаючи від свого однокласника. І тоді подумалося: ні, все ж таки не в одній бідності (вибачте за каламбур) біди наших шкіл. Не менш важливо змінити психологію людей. Батьки повинні усвідомити важливість уроків фізкультури для дітей, вчителі – намагатися більш творчо підходити до справи виховання. Ну, а самим дітям треба просто подбати про своє здоров’я. Доки не пізно.
Ю. Мироненко.
