Г. В. Селіхов: «ЧУТКИ ПРО ЗАГИБЕЛЬ ОПЕРИ ПЕРЕБІЛЬШЕНІ...»

Оперною виставою «Турандот» Дж. Пуччіні розпочинає свій 129 театральний сезон харківська опера. На відкриття сезону театр невипадково обрав найяскравішу прем’єру нинішнього року.

– Ми сподівалися на успіх цієї опери, але не на такий, – говорить директор ХАТОБу Георгій Валентинович Селіхов. – Вистава збирала аншлаги, одержала схвальні відгуки преси. У статті «Театр ризикує й виграє» музикознавець і композитор І. Губаренко зазначає: «Три прем’єри «Турандот» з аншлагом засвідчують, що чутки про загибель опери трішки перебільшені».

– Зазвичай театральний сезон у Харкові відкривався оперою Лисенка «Тарас Бульба», тобто національною тематикою. Чому нині обрано інший спектакль?

– В репертуарі театру чимало вистав українських класиків та сучасних композиторів, і вони йтимуть на нашій сцені. Щодо «Турандот», то, не змовляючись, у Харкові, Києві, Москві поставлено цю оперу. Московський Великий театр теж відкриває свій сезон не традиційною оперою Глінки «Життя за царя», а виставою «Турандот». Чи це подих часу, чи творча необхідність?

– У перший день нового сезону, як повідомляють афіші, розпочнеться й черговий фестиваль «Харків мистецький», що традиційно об’єднує на головній сцені міста митців різних жанрів та напрямків. Що чекати від фестивалю цього разу?

– Кожен сезон присвячується певній темі. Цього року ми присвячуємо вистави нашій творчій молоді, обравши назву «Віват, надіє!». Дебюти молоді, що відбуватимуться під час цього творчого форуму дуже відповідальні, адже потрапити на афішу нового фестивалю – мрія багатьох початківців і навіть досвідчених митців. Свої мистецькі надбання глядачам покажуть протягом вересня молоді солісти опери, лауреати національних конкурсів. Десять співаків сорока партіями візьмуть участь у 14 виставах. У творчому огляді братимуть участь молоді артисти оркестру та хору. Окрасою фестивалю «Харків мистецький» має стати також клас-концерт Євгенії Мірошниченко – професора Національної музичної академії України, нашої землячки, яка вже вдруге погоджується показати свій «зоряний клас» на харківській сцені.

Хотілося б звернути увагу ще раз на виставу «Турандот»: Красильникова, Калюжний, Морозов, Гончаров – чотири дебюти в такій прем’єрі! Особливо хочеться відзначити «Реквієм» Дж. Верді. Там буде п’ять дебютів. І «веде» цю виставу наш харків’янин Андрій Сиротенко. У «Травіаті» – молодіжний склад хору.

Фестиваль «Харків мистецький» відбуватиметься у дні, коли проходитимуть збори творчої молоді – спочатку регіональні, потім республіканські. Ці заходи спрямовані на подальшу підтримку обдарованих молодих людей, котрі розпочинають свій шлях у мистецтві.

– Чи не упереджене ставлення до молоді призводить до того, що багато хто з них шукає кращої долі за кордоном?

– Багато молодих професіоналів сьогодні працють на ті мізерні оклади, що їм виділила держава. На жаль, не всі з цим миряться. Скажімо, більшість молодих, перспективних артистів балету не затримується у театрі, від’їжджає за кордон. Можливо, великому пароплавові – велике плавання, але «за державу образливо», що не помічає цих проблем.

– Можливо надання вашому театрові статусу національного допоможе їх вирішити? Наскільки мені відомо, ви зверталися до столиці з цим проханням.

– Ми соромимося називати себе державним театром. Вірніше, чиновники розділили нас – на державні і комунальні. На наше звернення до міністра культури надати нам статус національного (підтримане головою облдержадміністрації Євгеном Кушнарьовим) прийшла відповідь, що такий статус присвоюється лише тим колективам, що безпосередньо підпорядковуються Міністерству культури. Ми ж фінансуємося з обласного бюджету. Втім, він теж формується в Києві. Яким чином? Минулого року культура отримала для свого «існування» 18 мільйонів гривень, а лише для нормальної роботи нашої опери потрібно 17 мільйонів. Тобто, на тобі, друже, гривню, і ні в чому собі не відмовляй...

– Приміщення вашого театру багато в чому унікальне, але щоб його утримувати – теж необхідні значні кошти. Як вам це вдається?

– Справді, приміщення старіє. А купити нове обладнання, апаратуру ні за що. Отож, ми стали на шлях «конверсії», що латиною означає «перетворення». Тобто за своєю головною діяльністю за 8 місяців заробили лише 14 відсотків. А більше двох третин ми заробили концертами алєгрових, кіркорових, доліних… А ще – промисловими виставками, торгівлею чаєм, взуттям. До речі, «Кінопалац» дає нам близько 40 тисяч гривень на місяць. Добре, що маємо великі площі. Але такий парадокс: доходи від основної діяльності у нас зростають, кількість глядачів збільшилася удвічі, а життя не кращає.

– Культурницьких акцій у нашій державі й довкола неї вистачає – роки культури України оголошуються в нашій державі та за її межами. Як це позначається на тій же культурі в цілому й на вашому театрі зокрема?

– Ось я тримаю в руках програму діяльності Кабінету Міністрів України. У розділі «Здоров’я населення» передбачається збільшення бюджетних асигнувань. Такий же рядок записано й щодо освіти. А щодо культури, то серед головних дій уряду – «підтримка відомих мистецьких колективів». Ніби-то добре звучить. А якщо замислитися над цим пунктом? За словом «відомих» приховується одне – три десятки колективів, що мають статус національних – музеї, заповідники, театри… Незабаром має відбутися зустріч Президента з творчою інтелігенцією, куди запрошено народну артистку України Світлану Коливанову. Отож, якщо їй нададуть слово, я просив розпочати виступ зі слова «несправедливо». Тобто діяльність уряду стосовно професійних колективів – несправедлива.

– У чому ж ви бачите неправду: що ви не отримали бажаного статусу?

– Не лише. У декілька разів піднято зарплату в столичних театрах, а у периферійних (я не люблю цього слова) вона мізерна. З цієї причини полишають нас співаки, музиканти, артисти балету.

– Ви скаржитесь на те, що ваші артисти виїжджають до столиці, а кияни скаржаться, що випускники їхньої хореографічної академії ще до закінчення заангажовані провідними європейськими театрами. Чи не можна якось врегулювати ці проблеми контрактами? У футболі існує ж трансфер.

– Мені здається, що на правовому рівні контрактна система у футболі краще відрегульована, ніж у культурі. У нас же закордонні гастролі чи від’їзди не мають такого юридичного підгрунтя. Ось, наприклад, наш ведучий соліст підписав контракт з Німеччиною на проведення гастролей. Звичайно, це створює для нас проблеми, але я не можу йому заперечити. А іноді молодим артистам доводиться говорити у відчаї: «Ви полишаєте нас, зрадили театр, і назад я вас не візьму». Дзвоню батькам: «Ви знаєте, що ваша донька від’їжджає на рік до Єгипту?» Виявляється, їм це відомо. Але, вибачте, де вона там виступатиме: в театрі, вар’єте, чи ще десь? Цим, можливо, я виявляю власну безпомічність, але нічого іншого вдіяти не можу.

– Зважаючи на проблеми, чи будуть підвищені ціни на квитки?

– Раніше у нас було дві ціни на квитки – вечірні й прем’єрні. Тепер вводимо п’ять розцінок. Найдорожчими будуть найпопулярніші вистави. Скажімо, «Турандот». Є менш популярні вистави. Але це класика, і ми не можемо орієнтуватися лише на глядацькі смаки. Наш професійний обов’язок – зберігати ці вистави в репертуарі нашого театру. Хоча зазначу, ціна в партері на нашу виставу дорівнює ціні квитка на концерт поп-зірки на гальорці – десь 20 гривень. Мінімальна ж ціна у нас – 3 гривні.

– Я йшов до вас на прес-конференцію і помітив у саду Шевченка таку табличку: «Вигулювання собак за оперним театром». Чи звернули ви на неї увагу?

– Це жахливо. Замисліться: це що, мертва зона, громадський туалет у центрі міста? За театром ми поставили кілька контейнерів для сміття, так туди почали зносити непотріб з усієї околиці. Поставили паркан – через нього сиплять. І нічого не вдієш. А на тому ж місці міг би бути чудовий майданчик для проведення літніх фестивалів. Або візьмімо так званий «каскад» – східці, що ведуть з саду Шевченка на вулицю Клочківську. Ось на цьому схилі можна проводити літні фестивалі, концерти. І багато на це коштів не потрібно. За взірець можемо брати Європу. Там проводяться щорічні літні фестивалі, запрошуються різноманітні колективи. І держава виділяє кошти, щоб її громадяни прилучалися до мистецтва.

– До речі, ваш театр нещодавно повернувся з італійських гастролей. Які враження?

– В Італії влітку на всіх відкритих майданчиках ідуть вистави. Навіть поряд з церквою чи ратушею. І збирають вони повні майдани. Ми минулого року залишили про себе в Італії приємні враження, і тому наш симфонічний оркестр був запрошений і цього літа. Італійці говорили, що за останні 6 років такого оркестру, як наш, вони не чули. І це правда, бо гастролі пройшли на найвищому рівні.

– Проблеми, звичайно, не прості, але з усього видно, що творче життя колективу не завмирає...

– Попри все, ми плануємо і гастролі, і нові фестивалі, і прем’єри. З успіхом завершилися гастролі нашого театру в Бєлгороді. Плануємо поїздки до Полтави та Сум. Навіть найбільш вразлива з кількісного та якісного боку балетна трупа продовжує зберігати класичний репертуар. Зараз триває підготовка до ювілею видатної балерини, нашої славетної землячки Н. М. Дудинської. Цій події буде присвячено одну з найкращих балетних вистав – «Спляча красуня». Приємно відзначити, що художньому керівникові балету, вихователю молодих талантів Світлані Коливановій нещодавно було присвоєно звання почесної громадянки нашого міста. Колектив також готується відзначити виставою з репертуару корифея оперного виконавства М. Манойла його 75-річний ювілей. На наших майданчиках буде також проходити фестиваль «Харківські асамблеї», що цього разу присвячений Глінці.

Л. ЛОГВИНЕНКО.