Ситуація

Гуртожиток для «робінзонів»

Нелегкий час настав для четвертокурсника Красноградського технікуму механізації сільського господарства Андрія Гонтара. Наближається день складання державного комплексного іспиту, треба захищати курсову проектну роботу... А до всього цього юнакові, який мешкає у технікумівському гуртожитку, потрібно турбуватися харчуванням, побутовими справами. Навідуватися ж щотижня до батьків, які мешкають у Дніпропетровській області, Андрій не має змоги. Тож розраховувати доводиться лише на самого себе.

За його словами, життя у технікумівському гуртожитку – то своєрідне випробовування на загартованість. Нині у ньому мешкає 13 найвитриваліших хлопців та 14 таких же дівчат, які восени вирішили ризикнути, оселившись у занедбаному містечку. Нагорода за ризик – 135 заощаджених гривень, що довелося б сплатити впродовж навчального року за квартиру. Нині вона у Краснограді для учня коштує 25 гривень на місяць. Ліжко-місце у гуртожитку – 10. Така ж учнівська стипендія.

Раніше на території містечка проживало понад 700 юнаків та дівчат. Тепер три 5-поверхові споруди і велике приміщення їдальні перебувають у жалюгідному стані. Особливо вражає найбільша споруда третього корпусу. Нині – то пустка. У вікнах замість скла фанера. Всередині будівлі невідомі зловмисники вчинили справжній погром. Все, що тільки можна, було поневічено, потрощено. Знято лінолеум з підлоги, викрадено двері, зі стін обірвано шпалери, вирвані розетки, вимикачі тощо. Знято крани та іншу сантехніку. Словом, зруйновано десятиліттями налагоджуваний побут і затишок.

– Це тому, – розповідає директор Красноградського технікуму механізації сільського господарства В. М. Кіяшко, – що не стало коштів на утримання приміщення. Корпус віддали під житло безквартирним мешканцям Краснограда. Вони створили кооператив під назвою «Наш дім», уклали угоду з адміністрацією технікуму про оренду приміщення. Сума, зазначена в угоді, мала частково покривати збитки навчального закладу на його утримання. Однак умов угоди орендарі не дотримували. На рахунок технікуму не надходили суми за оренду та за комунальні послуги.

Поступово у технікуму перед комунальниками міста виник величезний борг. Сплатити його він неспроможний. Внаслідок цього нинішньої зими споруда була відключена від джерел енергопостачання й законсервована.

У дещо кращому стані перебуває другий корпус гуртожитку, де зараз також ніхто не живе. Його вирішили переобладнати під житло для викладачів та співробітників технікуму, які перебувають у черзі на отримання житла. Ідея починає реалізовуватися. За рахунок 72 майбутніх новоселів замовлено технічну документацію, вирішуються інші організаційні питання.

У розмові зі мною директор технікуму В. М. Кіяшко зауважив, що ніхто із студентів не бажає жити у гурожитках. Мовляв, діти, а особливо батьки, схильні заплатити більшу суму за помешкання якійсь красноградській бабусі, ніж за дешевше проживання у гуртожитку. У квартирі бабусі є всі побутові зручності. До того ж, за домовленістю, здавачка квартири часто погоджується ще й опікуватися харчуванням учнів.

Керівництво технікуму запевняло, що робить усе належне, аби налагодити побут мешканців гуртожитку. Чи не вперше за останні роки у ньому було тепло. І у дітей та їхніх батьків начебто не виникало нарікань.

Чи так це? На третьому поверсі єдиного діючого корпусу я розмовляв з його мешканцями.

– Все у нас є, хоча й виникають інколи проблеми з приготуванням їжі, – казали вони. – Страви доводиться готувати на власних електроплитках.

У тісному і брудному приміщенні кухні стояв роздягнений до пояса юнак. З чайника йому зливав у долоні воду його товариш. З’ясувалося, у гуртожитку немає душової кімнати. Про гарячу воду теж залишається лише мріяти.

– Зате ми, як «робінзони», – сказав, миючись, В. Демченко, – що хочемо, те й робимо, живемо одним великим колективом. Тим, хто звик жити за спиною батьків, таке життя не до вподоби. Матусині синочки у нас не витримують. Особисто мені важко уявити навчання без проживання у гуртожитку, хоча воно і не у всьому влаштовує.

Спілкувався я і з дівчатами. Три роки прожила у гуртожитку 19-річна А. Бобошко. «Життя в ньому і нині не ідеальне, – говорила дівчина. – А позаминулої зими взагалі довелося в прямому смислі виживати, бо приміщення гуртожитку не опалювалося. Спала одягненою під кількома ковдрами. На квартиру коштів не було. Для дівчат багато важить особиста гігієна. А як її тут нині дотримуватимешся, якщо немає елементарних побутових умов. Трапляється, що немає навіть холодної води».

Тож чи можна, постає запитання, вважати оптимістичні запевнення керівників технікуму достатніми щодо створення належних побутових умов у гуртожитку?

І наостанок. Повертаючись до Харкова, в електричці познайомився ще з одним учнем Красноградського технікуму механізації сільського господарства, який їхав на вихідні до батьків у Нову Водолагу. Він істотно доповнив моє враження про цей навчальний заклад. З’ясувалося, жити у технікумівському гуртожитку йому заборонили батьки. Насамперед через те, що у ньому нерідко зникають харчі. Різні ж бувають поселенці... Скільки не привозь продуктів із собою, а жити все одно доведеться впроголодь. А кому хочеться «нажити» виразку шлунка? Словом, виходить так, що учні і справді, як ті «робінзони», полишені напризволяще. І не помічати цього не можна.

В. Кобець.

Красноградський район.


PING Banner Network