Точка зору

Здається, мораторій, що існував досьогодні на перейменування, буде порушено. І головний «порушник» — генеральний директор Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Андрій Жолдак. Збудив він спокій славного міста Харкова тим, що зініціював перейменування театру. Генеральний директор запевняє, що за це колектив двічі проголосував одностайно. Ніхто не ставить під сумнів, що було саме так. Однак чомусь так виходить, що у місті чимало вулиць названо іменами вождів, на чиїй совісті репресії та голодомори, а доводиться вибирати між великими Тарасом Шевченком та Лесем Курбасом, які зробили багато для української культури й кожен свого часу був репресований тоталітарним режимом.

Ця тема сьогодні є однією з найпопулярніших для місцевих масмедіа. І не лише. Андрій Жолдак запевняє, що міністр культури й мистецтв Юрій Богуцький підтримує його ідею повернути театру назву «Березіль». А от від голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, голови Національної спілки театральних діячів Леся Танюка маємо на офіційному бланку висловлену його точку зору.

Жити за Курбасом

«Дорогі побратими!

Вашого листа про повернення театрові імені розстріляного сталінським режимом засновника Леся Курбаса я одержав. Рішення вашого колективу схвалюю — і як голова спілки, і як людина, яка впродовж 40 років здійснює реабілітацію імені геніального режисера та його доробку. Підтримую вас у цьому шляхетному починанні. Справді, ім’я Тараса Шевченка було присвоєно театрові після репресивного знищення «Березоля», після гидкої кампанії паплюження Леся Курбаса, звинуваченого в націоналізмі, формалізмі, фашизмі і т. д., та наступного його розстрілу в Сандормосі разом із славетним Миколою Кулішем, чиї геніальні твори так само є на прапорі «Березоля».

Люди, заклопотані іншими проблемами, надіслали мені листа про те, що ця ваша акція є образливою для пам’яті Шевченка. Вони помиляються. Ім’я великого Кобзаря носять ще шість театрів України — Чернігівський, Черкаський, Тернопільський, Криворізький, Волинський та Дніпропетровський, — тоталітарна система, блякла на фантазію, не затруднювала себе вибором, — багато важливіше було стерти з людської пам’яті імена Грушевського, Винниченка, Курбаса, Гірняка, Куліша, Зерова, Хвильового.

Час розставляє все на свої місця. І я вірю — Тарас Григорович Шевченко благословив би сьогодні з тієї країни, де вони вже зустрілися з Курбасом, ваше рішення. Воно справедливе і виношене тими, хто знав і працював з Курбасом.

Але ім’я Леся Курбаса — це ще і величезна відповідальність перед світом і нацією, саме тому, що йдеться про невинно убієнних і про наш одвічний борг перед ними. Хочеться вірити, що колективові березільців-шевченківців вдасться в новому статусі досягти висот майстерності і розвитку театрального мистецтва, зокрема театральної школи Леся Курбаса, який ненавидів голе фанфаронство, саморекламу і вульгарність. Ви розумієте, чому я це кажу. Обрання нового шляху — велика відповідальність і велике випробування: і для вас, і для театрального Харкова, і для вашого нового керівника п. Андрія Жолдака, перед яким, на мою думку, стоїть багато ще не вирішених проблем, в тому числі й етико-моральних.

Вірю, що ім’я Леся Курбаса стане для вас не «брендом» і не рекламою, а істинним дороговказом. Жити за Курбасом — це не просто змінити стиль театру. Це означає змінити стиль життя. Це значить жити на тій висоті, на якій жили Тарас Шевченко, Лесь Курбас, Василь Стус. Це означає жити за Україну і згоріти для неї.

Доброї вам роботи, як любив говорити засновник вашого прекрасного театру.

З повагою голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, голова Національної спілки театральних діячів, професор, заслужений діяч мистецтв

Лесь Танюк.

Хто апостоли?

Існує й інша точка зору на проблему. Вона — у листі до редакції, що його підписали з десяток харків’ян:

«З глибоким обуренням багато харків’ян познайомилися з матеріалом в газеті «Время» «На зміну великому Кобзарю прийде Лесь Курбас?»

Для чого і кому могла прийти в голову ідея перейменування театру? При всіх великих новаторських за-слугах і трагічній долі Леся Курбаса його ім’я ніяк не співмірне з іменем Кобзаря українського і всіх слов’янських народів.

Твердження художнього керівника театру ім. Т. Г. Шевченка А. В. Жолдака, що великий Кобзар за це пере-йменування «на нас не образився б» і що це дійство «сам Бог велів», звучить цинічно. Хто ж ці «на нас»? Можна здогадуватися, що це жорстоко подавлена художнім керівником театру трупа артистів за винятком двох-трьох осіб...

А якби в трупі було справді проведене таємне голосування — мабуть, були б протилежні результати?.. Але Жолдак стверджує, що сам Бог велів перейменувати театр. Невже він вважає себе апостолом самого Бога? Але кому служать ці апостоли?.. Сподіваємось, що голова облдержадміністрації, більшість громадян не допустять насміхання над пам’яттю Шевченка».

Особиста точка зору офіційної особи

Своє ставлення до проблеми я попросив висловити начальника управління культури облдержадміністрації Любов Морозко. Ось що вона сказала: «Перейменування театрів — у компетенції Кабінету Міністрів, а не колективу театру чи управління культури. На мою думку, потрібно вислухати громадськість перш ніж прийняти рішення і не вдаватися до кавалерійських атак. Це рішення повинне виражати точку зору біль-шості. Щодо мене, то я б пішла на перейменування, мені хотілося б, щоб заклад називався театром Леся Курбаса «Березіль». Але підкреслюю, що це не офіційна точка зору, а особиста думка. Як начальник управління, я розумію, що для цього потрібно пройти всі етапи, здійснити все у правовому колі, щоб громадськість підтримала ідею».

А поки громадськість думає, з афіш зникла поки що офіційна назва театру.

Підготував Л. Логвиненко.