Тринадцятий — перший у рейтингу

Кажуть, що краще один раз побачити, ніж десять разів почути. Борівський район став тринадцятим, де заступник голови облдержадміністрації Олександр Сидоренко разом з керівниками підпорядкованих йому управлінь на місці вивчали проблеми гуманітарної сфери. У Богуславському будинку культури з цього приводу грав духовий оркестр. Якщо зважити, що сьогодні не в багатьох культурницьких закладах збереглися духові оркестри, то цей факт мав викликати приємні спогади й емоції.

Ці емоції не зникли й у бібліотеці, де тітки й дядьки, одягнені по-селянському, щось вибирали на книжкових полицях.

– Чи не занадто ідилічна картина – 600 читачів, котрі записалися до бібліотеки? – виникло запитання.

Але її завідуюча Любов Ісіченко заперечливо похитала головою: мовляв, які «мертві душі»? І справді, хіба цю натруджену жінку — Любов Геращенко — змусиш прийти з сусіднього села за книгою навіть задля приїзду обласного начальства?

Про те, що книги в районі у пошані, свідчить і такий факт: районній бібліотеці на книгах підвищеного попиту вдалося заробити близько 8 тисяч гривень. За ці кошти купуються книги, канцелярське приладдя, оргтехніка. Мріє районна бібліотека про комп’ютер.

Однак і в селі, і в районному центрі, ніби в один голос, говорили про поповнення фондів художньою, довідковою та навчальною літературою. Проте, якщо раніше це були просто розмови, то на наступний рік у районному бюджеті передбачено кошти на придбання книг.

Будуть виділятися гривні й на розвиток кіномережі. Олександр Сидоренко говорить, що Борівський район чи не єдиний в області, де працює 8 кіноустановок. От лише фільми «допотопних» часів — переважно індійські. Але це вже питання до тих, хто забезпечує сільську мережу кінопрокатом.

У селі Першотравневому всі проблеми пов’язані з аварійним станом сільського Будинку культури. Облуплену штукатурку на стелі й стінах вже ні-якими репродукціями з Айвазовського не затулити. А як у цій холоднечі працюється біб-ліотекарю? Звичайно, що тих 300 тисяч гривень на ремонт стелі, що от-от провалиться, навряд чи знайдеться у сіль-ської громади. Потрібно вирішувати проблему на рівні обласного бюджету.

Втім, гуманітарна сфера – це не лише культура, а й освіта. Взяти хоча б ту ж Богуславку. Одне село, одні умови. Але якщо місцевий Будинок культури на Всеукраїнському конкурсі став переможцем серед закладів, то філія ПТУ, що тут розташована, — головний біль керівництва району. З одного боку, заклад не закриєш, адже куди тоді діватися 29 працівникам, котрі мають тут роботу. Та й дітям десь потрібно здобувати професію. З іншого, яка може бути наука у неопалюваних класах. Дивно, чому керівництво училища не знайшло застосування 5 тракторам, приміром, здаючи їх в оренду? Могли б і самі взяти землю, аби мати з неї зиск. (Адже училище — сільськогосподарського профілю!) Тоді б, напевно, вдалося частину проблем вирішити самим. Тут потрібні кадри, які, звісно, вирішують все...

Під час поїздки до Борівського району вивчалися також проблеми сім’ї, молоді, розвитку фізичної культури, спорту. І, звичайно, ситуація з неповнолітнім хлопцем, котрий щось там украв зі складу. Можливо, багато хто цупив звідти дошки, а крайнім виявився підліток. З цього підлітка й розпочалася розмова в райдержадміністрації, в якій взяли участь керівники обласних управлінь, представники райдержадміністрації, сільські голови. Потім, під час повернення до Харкова, Олександр Сидоренко пояснив, чому це питання його найбільше схвилювало.

— Поміркуйте самі: хлопець жив з матір’ю. Мати захворіла, її забрали в лікарню. У селі роботи немає, у хаті холодно. Що робити дев’ятикласнику: замерзати, пити горілку? Він же дивиться, що дядьки з сарая цуплять дошки... А йому потім «навісили» 23 злочини. Отож я й запитав представника міліції: мовляв, у тебе діти є? Дай Боже, щоб твоїй доньці чи сину не довелося жити в таких умовах, щоб на них ніхто не відкривав кримінальної справи. А куди дивився голова сільради? Адже він знав, що мати хвора, хлопець один.

— Проблема влади на нараді обговорювалася окремо...

— Місцеві ради мають великі повноваження. Якщо вони на сесії приймають рішення про надання земель запасу, скажі-мо, вчителеві, то це так і буде...

— Окремо ви зверталися і до сільських голів.

— Проблема ця пекуча. По-перше, дається взнаки недостатня юридична грамотність лідерів сільських громад. По-друге, наші традиції. Раніше, до прийняття закону про місцеве самоврядування, голова сільради був у селі прохачем у голови колгоспу. Сьогодні у тій же Богуславці 7 керівників господарств, яким люди віддали землю, а центральна фігура — сільський голова. Він і повинен стежити, щоб сплачу-валися податки. От у ПіскоРадьківській сільраді проблеми з податками. Потрібні вони й на утримання школи, бібліотеки, Будинку культури. Якби власники будинків відпочинку, що знаходяться на території сільради, заплатили податки, то на їх утримання коштів вистачило б. Але голова сільради діє так, як і колись його попередники: телефонує в ра-йон, щоб адміністрація вплинула на підприємства. А він сам повинен бити в усі дзвони. Врешті-решт, якщо потрібно, звертатися до суду.

— На підсумковій нараді ви говорили переважно про проблеми гуманітарної сфери. Тоді чи справедливо Борівський район посідає перше місце в цій галузі?

— Справедливо. Ми побували вже у 13 районах, і я переконався, що ситуація в гуманітарній сфері Борівщини найстабільніша. Їм найповніше вдалося зберегти мережу. Працюють бібліотеки, заклади культури, освіти. Зрозуміло, що є проблеми. Було 20 кіноустановок, стало 8. Але вони функціонують. Це завдяки увазі керівництва райдержадміністрації до галузі.

Л. Логвиненко.