А. І. Вінник: «Ми не обіцяємо. Ми – робимо!»
Залишилося зовсім небагато часу до того дня, коли закінчаться повноваження депутатів нинішнього складу Харківської обласної ради. Роки роботи, звичайно ж, не минули безслідно. Зроблено чимало корисного. Не помітити цього просто неможливо. Так що переважній більшості депутатів обласної ради не соромно дивитися у вічі своїм виборцям, незважаючи навіть на те, що, користуючись виборчим марафоном, деякі політичні угруповання, кандидати у народні депутати по мажоритарних округах прагнуть огульною критикою, демагогією, популістськими обіцянками принизити отримані здобутки і таким чином завоювати довір’я електорату.
– Хочу одразу попередити усіх читачів: дискутувати з приводу обіцянок деяких кандидатів на той чи інший мандат, що після їх обрання, приміром, пенсія буде за 500 гривень, а заробітна плата ще вищою, не маю наміру. Тому що точно знаю – це абсурд, нісенітниця. Перш ніж щось дати, підвищити, треба мати. Звідки взяти кошти? Надрукувати на папері? Так наступного ж дня, коли ці «папірці» потраплять в обіг, економіка країни обвалиться в провалля, ми втратимо й те, що з такими труднощами надбали, – з цього розпочалася наша розмова із заступником голови Харківської обласної ради, депутатом обласного парламенту від Кегичівщини Анатолієм Івановичем Вінником. – Шлях до благополуччя у нас лише один: курсом реформ у співпраці усіх гілок влади, коли одна, приміром законодавча, не ставить палиці у колеса іншій – виконавчій. Гармонія у цьому дуже важлива.
– Напевно, це ваше переконання підтверджено й на практиці, адже Ви – депутат двох скликань Харківської обласної ради?
– Безперечно. Пам’ятаю, коли виборці вперше довірили представляти їхні інтереси в облраді, то, бувало, увесь робочий день депутати витрачали лише на узгодження порядку денного сесії. Яка була ефективність від такої балаканини? Для порівняння візьмемо нинішню ситуацію на Харківщині, коли дві гілки влади, одна – державна обласна адміністрація, очолювана Євгеном Петровичем Кушнарьовим, й інша, представником якої є я, тісно співпрацюють, маючи на меті лише одне головне завдання – відродити велич Харківщини. Який економічний результат такої взаємодії? За минулий рік обсяг виробництва збільшився на 16,7% – це кращий показник в Україні. Перше місце посів Слобідський край і за підсумками роботи в аграрному секторі. Не зважати на це може лише вкрай заангажована особа, яка заклопотана чим завгодно, але лише не поліпшенням добробуту громадян. Звичайно, на жаль, не все у нас так, як того хотілося б. Є гострі проблеми і в промисловості, і в сільському господарстві. Але ж все одразу змінити на краще просто неможливо, тут треба бути реалістом. З цим – щоденна копітка праця. Але й позитив не слід очорнювати, бо як на краще змінилося на селі життя тих, хто хоче і вміє працювати! У Кегичівському районі, приміром, є сільгосппідприємство імені Богдана Хмельницького. Там у минулому році люди лише за оренду земельних паїв отримали майже по 2 тонни збіжжя і по 600–700 гривень готівкою! І це лише перші кроки. Далі, переконаний, буде ще краще, адже перспективи подальшого розвитку очевидні. Візьмемо хоча б міжнародні зв’язки. Харківщина налагодила тісні контакти з Узбекистаном, Болгарією, Прибалтикою... Нещодавно делегація, очолювана Є. П. Кушнарьовим, повернулася з Польщі. А згадайте українсько-російський форум, що відбувся у Харкові за участі президентів двох країн! Це ж не лише декларування дружби і обмін культурними делегаціями. Це – стосунки ділових кіл, розв’язання питань надходження у наш регіон інвестицій. А звідси – нові робочі місця, стабільна заробітна плата, поповнення бюджетів усіх рівнів... Все це, ясна річ, позитивно позначиться і на пенсіях, і на виплатах зарплати у соціальній сфері тощо.
– До речі, з погашенням заборгованості за останні півтора року – прогрес очевидний.
– Так, звичайно. І, зверніть увагу, з цього приводу ніхто не робив ніяких популістських заяв. Лише наполегливо працювали, щоб сповна отримали пенсіонери, щоб не було заборгованості у вчителів, медиків, працівників інших установ. Та й загалом борг по зарплаті за цей термін вдалося скоротити на Харківщині на понад дві третини. А це – десятки мільйонів гривень! До початку літа (а в нас є такі розрахунки) хочемо повністю покінчити з таким ганебним явищем, як борги по зарплаті.
Стосовно реальних, не декларованих справ, можна згадати й інше. Свого часу була нагальна необхідність підвищити плату за користування житлово-комунальними послугами. Це непопулярне рішення всім далося важко, але не зробили б цього, невідомо, що б зараз було з забезпеченням квартир громадян теплом, гарячою водою. Але, підписуючи розпорядження, Євген Петрович наголосив, що зробить усе можливе, щоб знизити тарифи. Минув час, ситуація стабілізувалася. Тарифи було зменшено. До речі, знайшлися політичні сили, які спробували «привласнити» це досягнення, мовляв, тарифи знизили через те, що ми проти них протестували. Це абсолютна демагогія, бо треба спочатку створити економічні передумови, а вже потім зменшувати ціни. Чи не так?
У діяльності нинішньої обласної ради чітко простежується соціальна спрямованість. Інакше й бути не може. Прийняли, зокрема, більше 30 соціальних програм. Вони стосуються питань медицини, боротьби із захворюваністю туберкульозом серед дітей та підлітків, інших сфер життя. З цього приводу хочу сказати одну важливу річ. Справа в тому, що усі ці соціальні програми тісно пов’язані з економічним зростанням Харківщини, над чим зараз і працює команда, очолювана Євгеном Петровичем Кушнарьовим. Взагалі, ставиться завдання за чотири останні роки вивести наш регіон на рівень 1990 року. І я впевнений, що так воно і буде, тому що цьому є чіткі економічні розрахунки, тому що нинішня обласна влада вже неодноразово підтверджувала свою спроможність доводити розпочаті справи до логічного завершен-
ня.
– Анатолію Івановичу, відвідуючи райони області, в тому числі й Кегичівщину, інтереси якої представляєте в обласній раді, напевно, доводиться вести з людьми розмови на політичні теми, в тому числі й про найголовніше, що нас очікує 31 березня. Чи усвідомлюють люди те, що кожен їхній голос визначатиме майбутнє не лише регіону, а й України, дасть відповідь на те, чи йтимемо курсом реформ до заможного життя, чи тупцюватимемося на місці, з’ясовувати, як писав класик, хто винний і що робити?
– Дякую за запитання, відповідь на нього дійсно дуже важлива. Особисто я, як громадянин, уже давно визначився зі своїми політичними уподобаннями. Я – член Народно-демократичної партії, яка, як відомо, входить до блоку «За єдину Україну!», який, крім НДП, об’єднує також Партію промисловців і підприємців, «Трудову Україну», Аграрну партію і Партію регіонів. Економічне зростання нашої держави за останні роки – це результат діяльності представників саме цього політичного блоку, який, я в цьому впевнений, перетвориться згодом у впливовому політичну партію. Щодо інших політичних угруповань, що нині беруть участь у виборах, аналіз їхнього союзу особисто мене підштовхує до такого висновку: їхня «монолітність» дасть тріщини одразу ж після того, як вони досягнуть своєї головної мети – потраплять до Верховної Ради. Якщо так станеться, ніякої конструктивної більшості в парламенті не буде, матимемо лише якусь спільноту, яка буде заклопотана виключно своїми проблемами, що спостерігалося в нинішній Верховній Раді. Що ми від цього отримаємо? Хотів би навести один приклад – прийняття такого важливого документа, як Земельний кодекс України. З ним запізнилися на декілька років. Згадаймо, хто був проти нього, хто з піною на устах доводив, що після прийняття Земельного кодексу село очікує цілковитий крах? Що ж сталося насправді? Минулий рік, приміром, на Харківщині із збитками спрацювали лише 10 процентів сільгосппідприємств. А зовсім нещодавно таких було більше половини! Виникає запитання: чиї в такому разі інтереси захищали депутати нинішньої Верховної Ради, блокуючи прийняття Земельного кодексу? Якщо далі продовжити тему боргів нинішнього парламенту перед українським народом, можна згадати результати Всеукраїнського референдуму, який підтримала переважна більшість громадян. Чому досі його результати не ратифіковані, чому не відмінена депутатська недоторканність, чому не запроваджено двопалатний парламент, що дав би значно більше можливостей захищати права регіонів? Разом з цим, особливо перед виборами, народні депутати, не вагаючись, приймають популістські рішення, що розраховані на одне – підвищення «рейтингу» в очах електорату. А про наслідки замислювалися? Про те, що такий популізм загрожує економічними кризами, що зведе нанівець усе, чого досягли з превеликими труднощами? Візьмімо, приміром, комуністів, яких у Верховній Раді – майже третина. Що вони зробили позитивного? Чим можуть похвалитися?
– Спостерігаючи за роботою нинішнього парламенту, особисто я приходжу до думки, що в ньому є сили, яким поліпшення ситуації в Україні ні до чого. Це – невигідно. Навпаки, чим гірше – тим для них краще.
– На жаль, це так. А щоб подібного не трапилося після 31 березня, треба робити ставку на ті політичні сили, тих кандидатів, які багатьма конкретними справами довели свою спроможність крок за кроком поліпшувати життя людей. Як представник Народно-демократичної партії, блоку «За єдину Україну!», всім говорю: ми нічого не обіцяємо. Ми – працюємо, і результати нашої діяльності, як би це когось не «засмучувало», очевидні.
– Анатолію Івановичу, наша з Вами розмова відбулася напередодні святкування «Слобідським краєм» свого 85-річчя...
– Я – давній прихильник «Слобідського краю». Часто звертаюсь до його публікацій і як читач, і як службова особа, адже «СК» – орган Харківської обласної ради. З багатьма працівниками газети знайомий особисто. Мені імпонує, що у нашому виданні працюють справжні професіонали, у яких на першому плані – інтереси людей. Подобається також зважена позиція видання, прагнення об’єктивно розібратися в будь-якій проблемі і донести істину, якою б вона не була, до читачів. Напередодні 85-річчя бажаю всім газетярам гострого пера, творчого натхнення, симпатій читачів і, звичайно ж, здоров’я. Бажаю не зраджувати добрим традиціям, робити все для процвітання нашого Слобідського краю!
