Віртуальні ігри під лізинговим брендом
Минулого року Харківський тракторний завод мав серйозні проблеми як з випуском, так і з реалізацією своїх машин. Усі попередні плани лопнули, мов мильні бульбашки, оскільки в країні знову не спрацювала жодна зі схем державної підтримки сільгоспмашинобудівної галузі. Тобто вони ніби й були, але в уявній, віртуальній площині і тільки тому, що мали бути в принципі. Адже відповідні розпорядження Президента і протокольні вказівки Кабміну у цьому зв’язку ніхто не відміняв. Теоретично і нинішній рік для ХТЗ мало чим різниться від попереднього. Але його керівники стверджують, що надія на конкретні зміни і у них таки є.
Суть проблеми полягає в тому, що вітчизняні сільгосп-підприємства, як би ретельно не трудилися, все одно не можуть придбати тех-ніку самостійно. Першим на теренах СНД помітив цю закономірність ще в 95-му році росій-ський прем’єр-міністр Віктор Черномирдін. Він, через компанію «Росагроснаб», організував лізингові поставки дорогих машин федеральному селу.
Його досвід уважно вивчили тодішні керівники Харківської облдержадміністрації та ХТЗ і через Президента «проштовхнули» ідею на місцевому рівні. У цій схемі вони виступили операторами, довіривши виконавчу місію державній акціонерній компанії «Хліб України». Протримався троїстий лізинговий союз три роки, поставивши місцевим аграріям 608 тракторів.
У 97-му році харківський досвід був поширений на всю Україну, завдяки чому селяни отримали ще 670 машин. Але, на жаль, перший успіх став і початком кінця вищезгаданого проекту. Правда, бюджетні кошти під нього виділялися й далі, але у такий спосіб, що ні машинобудівники, ні селяни скористатися тими грошима не могли. Віртуальні ігри під лізинговим брендом вражали своєю привабливістю і недосяжністю одночасно. Періодична зміна форми при усталеному результаті наводила тільки зайвий сум.
Схеми підтримки пропонувалися доволі різні. Наприклад, останні три роки Мінфін з Верховною Радою закладали до бюджету під цю статтю витрат кошти, які мали надійти до казни від комерційних структур. Мова йшла у даному випадку про фірми, що у 95—96 роках взялися реалізовувати під гарантію уряду дорогу імпортну техніку, але й понині не повернули за неї гроші. Коли це станеться і чи буде колись взагалі, невідомо. Але оскільки ілюзорний розрахунок ліг в основу державного планування, то харківські машини так і не дісталися вітчизняному селу.
Інший пільговий млинець, що теж збився в грудку, має назву «спільного рядка у бюджеті». Це коли кошти, передбачені на компенсацію і безпосередньо на лізинг, записані єдиною сумою. Розділити її без вказівки Кабміну і Верховної Ради неможливо в принципі. Тому гроші ніби є, що, звісно ж, плюс, але ними не можна скористатися. Що, ясна річ, колосальний мінус.
Коли формувався цьогорічний бюджет, управ-лінці з депутатами знову наступили на старі граблі. Тому в Україні, незважаючи на близькість весняно-польових робіт, обидві вищезгадані схеми й досі не працюють. Правда, як говорить за-ступник генерального директора ВАТ «ХТЗ» Дмитро Сергієнко, відповідне рішення по розділенню єдиної суми на дві статті витрат столиця таки планує прийняти. Отож довгоочікувані гроші скоріш за все будуть, нарешті, використані за призначенням.
І ще одна втішна подробиця. Хоча 116 мільйонів і досі фігурують у бюджеті як одна сума на дві компенсаційні програми, їх від початку супроводжує дуже цінний для машинобудівників припис. Використати ці гроші можна тільки на при-дбання складної сільськогосподарської техніки. Це означає, запевняють фахівці, що надмірно активні лобісти не переправлять їх на купівлю, умовно кажучи, сапок, лопат чи граблів. І ос-кільки Дмитро Сергієнко висловив з цього приводу неабияку радість, то можна, напевно, припустити, що в історії вітчизняного буття траплялися і подібні випадки.
Інша надія ХТЗ пов’язана з рідним регіоном. Втомившись роками чекати милості від столиці, харківські управлінці, схоже, вирішили попередити технічний занепад вітчизняного села бодай на ввіреній їм території. Тобто передбачили в обласному бюджеті 3,8 мільйона гривень, з яких 2,3 мільйона підуть на 15-відсоткову компенсацію вартості техніки (ще 15 відсотків береться відшкодувати ХТЗ) і півтора мільйона — на 10-процентне відшкодування ставки банківського кредиту. Цілком можливо, що по завершенню півріччя, коли будуть підбиті підсумки виконання бюджету, загальна сума «підтримки» зросте до п’яти мільйонів.
У межах цієї схеми ХТЗ планує продати харківським агрофірмам 108 машин. На кожній з них, після дії усіх передбачених знижок, селяни можуть реально заощадити близько двадцяти тисяч гривень. Із суми, що залишилася, одразу необхідно заплатити лише 20 відсотків. На решту пропонується оформити кредит. При цьому 10 відсотків процентної ставки береться компенсувати облдержадміністрація і 10 — держава.
Схема під назвою «харківський варіант» діятиме до того часу, поки не запрацюють столичні проекти або не закінчаться гроші. «Було б добре, — говорить начальник управління реалізації та експлуатації товарної продукції підприємства Сергій Карабило, — якби прикладу нашої облдержадміністрації послідували й інші. Але поки що ті лише вивчають харківський досвід. Тому в країні і далі продовжує процвітати вторинний ринок сільгоспмашин, непридатних для тривалої експлуатації».
Минулого року ХТЗ випустив усього 1702 трактори. Для отримання ж бодай невеликого прибутку необхідно щонайменше 2050. Левова частка тогорічної партії була реалізована за кордоном. Вітчизняне село по лізингу отримало лише чотири машини.
Л. Салімонович.
