Воскресають храми, відроджуються звичаї

Ця новина навіть перед Великоднем не була чимось незвичайним, що, мовляв, у селі Чайки відбудовується церква. І хоча про це повідомило національне телебачення у вечірніх новинах, я не відразу відчув, що це ж закладено перші камені у підмурівок тієї церкви, де мене хрестили.

Церква у моєму рідному селі згоріла ще в 1923 році. Тому й хрестили всіх дітей у дерев’яній церкві сусіднього села. Потім цю церкву, як і всі інші, перетворили на колгоспний склад, а згодом вона згоріла вночі. За нез’ясованих обставин. І ось селяни вирішили її відбудувати. І хоч таких подій відбувається сьогодні чимало, серце щемить, коли новина стосується твоєї церкви...

Отже, пригадалися всі свята, пов’язані з храмом. Особливо Великдень, на який чомусь у школі влаштовували ленінський недільник. Щоб, мовляв, відучати від старих звичаїв. Однак, як би хто не за-стерігав від «опіуму для народу», а все ж, повернувшись з недільника, ми брали до рук крашанки, щоб зіграти в «битки». Хто надіб’є чужу крашанку, той забирає її собі. Багато звичаїв пов’язано з Велико-днем – і обмінюватися одне з одним свяченою паскою, і провідувати батьків і вітатися:

– Христос воскрес!

– Воістину воскрес!

Вітатимуться так цієї неділі і у Вовчанську, де відбудовують храм Жінок-Мироносиць. І хоча на нинішній Великдень літургію тут ще не служитимуть, але майбутнього року храм постане...