З Афін з медалями Б...

Нещодавно в Одесі відбувся чемпіонат України з греко-римської боротьби серед кадетів. У турнірі взяло участь більше 300 атлетів, боротьба була запеклою, адже за його підсумками визначалася команда для участі у першості Європи. Серед харків’ян цього почесного права домоглися Павло Бабич, Олег Романьков і Юрій Головченко. Не втратив шансів на поїздку до Одеси (а тут, до речі, відбудеться чем-піонат Європи) ще один харків’янин – Олександр Конюшенко. Усі вони вихованці заслуженого тренера України, справжнього ентузіаста і педагога В’ячеслава Миколайовича Жменька. З ним і зустрівся кореспондент «Слобідського краю».

– Я задоволений виступами своїх вихованців, – говорить В’ячеслав Микола-йович. – Вони ще юні, але уже мріють про олімпійські медалі. Сподіваюся, на літніх олімпійських іграх в Афінах сповна розкриється талант й інших обдарованих борців – Сергія Рутенка, Ігоря Бугая, Антона Конотопа, Ан-дрія Попова. Тим паче, що ми повинні реабілітуватися за не досить вдалий виступ на попередній Олімпіаді у Сіднеї.

– В’ячеславе Микола-йовичу, а чим можна пояснити оті невдачі у далекій Австралії?

– Розумієте, раніше перемоги на Олімпійських іграх виборювали борці, які виховувалися ще в радянські часи. Тоді були одні умови, а після розпаду СРСР – зовсім інші. Погіршилася матеріальна база, держава виділяє не так багато коштів на проведення змагань, із-за матеріальних нестатків відійшло від справи чимало талановитих тренерів. А де масовість, спортивні свята? Зимова Олімпіада у Солт-Лейк-Сіті, де ми залишилися без жодної медалі, за-свідчила, що на ентузіазмі зараз нічого не доб’єшся, потрібна державна програма розвитку і підтримки спорту в Україні. Тоді й прийдуть перемоги.

– Ось ви говорите, що одна з найгостріших нині проблем – відхід від виховання і підготовки спортсменів досвідченими тренерами. А чому так сталося?

– Знаєте, зарубіжні фахівці дивуються і не розуміють, як ми можемо працювати і готувати спортсменів... буквально за копійки. Зараз після закінчення вузу молодий тренер одержує всього 120 гривень, з яких майже половину витрачає, аби дістатися з дому на стадіон. А відрядження, а сім’я? Одні «мінуси»... Тим-то переважно все й тримається, я б сказав, на тренерах-романтиках.

– А як же із світлом у кінці тунелю?

– На щастя, світло бачу. Зокрема, я уже зараз по-доброму заздрю маріупольській школі греко-римської боротьби, де працюють мої учні. Там знайшлися серйозні спонсори, виділяються необхідні кошти, зміцнюється спортивна база. Як результат, четверо маріупольців є кандидатами до олімпійської збірної України. Додам, що у нас збереглися і дві чудові бази в Алушті та Кончі-Заспі, і що зрушення на краще відбулися у Харкові.

– В’ячеславе Миколайовичу, хто, на вашу думку, у першу чергу, претендуватиме в Афінах на олімпійські медалі?

– Вважаю, за золото поборяться спортсмени Росії та Туреччини. Поступово втрачають свої провідні позиції борці Польщі та Болгарії. А ось українські борці, навпаки, прогресують і мають реальні шанси приїхати з Афін з медалями.

– Відомо, що ви, В’яче-славе Миколайовичу, організували в Харкові унікальну школу борців на «Металісті». Чи ж є кому у майбутньому передати естафету?

– Спортом я захопився, як за нинішніми мірками, пізно – у 17 років. Однак потрапив до умілих рук тренера П. В. Грасберга і здобув почесне звання майстра спорту. Зокрема, запам’яталася командна першість СРСР у 1962 році, коли я «розправився» з усіма своїми опонентами, в тому числі і з чем-піоном світу Сташкевичем. Тоді наша команда «Авангард» виборола почесне четверте місце, пропустивши вперед лише «динозаврів» класичної боротьби – ЦСКА, «Динамо» і «Буревісник»... Потім почав виховувати молодь, створив борцівську школу на «Металісті». Мій син, Олег, теж тренує молодих спортсменів, а внуки – В’ячеслав і Олег (виповнилося, до речі, два роки) із задоволенням відпрацьовують прийоми на килимі. Сподіваюся, що їхні Олімпіади, як і медалі, – попереду.

Інтерв’ю вів І. Луговий.