«Жінка з полотном»
«Село оточене садами, за садами – ставки, за ставками ліс – все потопає в зелені. Біля самого будинку ростуть дерева, і гілки їх лежать на даху, заглядають у вікна. Усі дні бував я з батьком, який займався садами, – сади були його пристрастю. Дуже любив я ходити до селян у гості, де мене завжди лагідно зустрічали. Добрі господарі пригощали і кислим молоком, і паляницями, і медом. Чиста побілена хата для мене мала велику принадність – мені вона подобалася більше нашого будинку. З раннього віку я полюбив українське село з його добрими жителями, з його садами».
Так писав у своїй «Автобіографії» класик українського малярства Костянтин Трутовський (1826–1893). У зрілі роки, проживаючи в Курській губернії, він із сердечною любов’ю згадував і описував село свого дитинства – Попівку-Семенівку Охтирського повіту Харківської губернії (нині Охтирський район Сумської області). Звідси десятилітній Костик поїхав учитися у пансіон до Харкова, а після його закінчення – до Петербурга. Тут він навчався у двох закладах: у Військовому інженерному училищі та в Академії мистецтв. І де б не бував згодом – у Москві, Києві, Петербурзі, Берліні, Дрездені, Лейпцігу, Кельні, Дюссельдорфі чи в маєтку своєї матері на Курщині, – в його уяві завжди поставали пейзажі рідної Слобожанщини, тобто Лівобережної України.
Кращі твори Костянтина Трутовського – це картини чудового краю, де листяні ліси та гаї поступово переходять у неозорий, укритий високими й густими травами духмяний степ. Трутовський надзвичайно любив Слобожанщину і не переставав дивуватися, чому художники їдуть до Італії, обминаючи її, не помічаючи краси природи, людей з їхніми чудовими обрядами, звичаями. В листі до друга він писав: «Скільки нерозроблених матеріалів дає Україна художникові – і тому, хто малює сцени життя, і пейзажистові! Всі тягнуться в Італію – добре, звичайно, пожити і повчитися там, але не подобає російському художникові обмежуватися італійськими сценами, коли в нас є свої прекрасні види і сцени».
Творчість Костянтина Трутовського припадає на другу половину ХІХ століття – золотий вік українського мистецтва, серцевиною якого був побутовий (або жанровий) живопис.
Одна з кращих картин – «Жінка з полотном». Це не лише програмний твір у доробку самого Трутовського, а й одна з найтиповіших жанрово-побутових картин в українському живописі другої половини ХІХ століття взагалі.
Нелегким було життя селян-кріпаків. Тяжка підневільна праця, злидні. Та ніщо не могло вбити їхню щедру душу, що тягнулася до краси, прагнула добра, спілкування з природою.
Саме цю гармонію людини і природи передав Трутовський у картині «Жінка з полотном». Ще в дитинстві художник не раз спостерігав, як селяни ткали на домашніх верстатах полотно з міцних лляних ниток, а відтак вимочували його у воді, вибілювали влітку на сонці, аж поки воно не ставало сріблясто-білим. Білили полотно традиційно жінки. Це було свого роду мистецтво.
Картина «Жінка з полотном» не є ілюстрацією до певного літературного твору, але її зміст та образний лад співзвучні поетичним рядкам Тараса Шевченка, написаним 1849 року на Кос-Аралі:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Як і Шевченко, Костянтин Трутовський виділяє в чарівній природі найголовніше, ні з чим не зрівнянне – людину, матір «з своїм дитяточком малим». Художник опоетизовує святість материнства, любов і ласку.
Колористичну палітру картини становлять поєднання п’яти основних барв: золотавої, білої, червоної, блакитної та зеленої. Усі вони насичені, соковиті, яскраві, тому картина відчутно декоративна, веселить зір своєю життєрадісною ошатністю. Зелений берег – наче смарагдовий квітчастий килим. У блакитному небі тануть білі хмарки. Золоті розсипи прибережного піску і така ж золотаво-рожева сорочинка на хлопчикові. На матері біла, з голубуватим відтінком, сорочка і червона, піднята з країв, запаска. Контрастуючи з яскравою червоною запаскою, біло-голубі барви сорочки виграють і переливаються безліччю тонких відтінків. Складки одягу утворюють глибокі, але негусті прозорі тіні, злегка зафарбовані відблисками червоного, тому дуже чітко виділені на ясному чистому тлі сорочки.
Картина «Жінка з полотном» К. Трутовського знаменує перехід від романтизму до реалізму, несе в собі прикметні риси того й іншого. За своєю ідейною спрямованістю ця картина – справді народне полотно. Все в ній – від життя, від народу. А глибоко національний образ працьовитої і люблячої жінки-матері символізує собою всю Україну.
Д. Степовик.
