Звідки у нас ціни на газ?

Минулого і нинішнього року дехто з харків’ян і мешканців області, а також ряд громадських організацій звернулися до відкритого акціонерного товариства «Харківгаз» з претензіями. Стверджувалося, нібито ВАТ надає послуги з газопостачання за завищеними цінами. Всім, хто звертався до «Харківгазу», його юридична служба дала роз’яснення в індивідуальному порядку. У той же час знаходилися люди, які вирішили з’ясовувати стосунки з «Харківгазом» та його підрозділами в судовому порядку. В їх числі три мешканці селища Високий. Вони подали позови до місцевого суду Харківського району на Мереф’янську філію ВАТ і домагалися стягнення грошових сум з газопостачальників. Місцевий суд відмовив усім у задоволенні позовів. Двоє позивачів на цьому заспокоїлися. А от Н. І. Миргород оскаржила це рішення, подавши апеляційну скаргу. Але й Апеляційний суд Харківської області визнав дії газопостачальників правомірними.
Чому? Юридична служба ВАТ «Харківгаз» дала кореспонденту газети «Слобідський край» необхідні роз’яснення. Вони можуть здатися для пересічних громадян важкуватими для сприйняття, оскільки викладені мовою юриспруденції. Однак з цими доводами треба все ж ознайомитися, щоб зрозуміти, чому позови громадян суди визнають безпідставними.

Згідно з договорами про надання послуг з газопостачання, укладеними між споживачами природного газу та ВАТ «Харківгаз», ціна на газ визначена у відповідності до затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) України № 310 від 10 березня 1999 року роздрібних цін на природний газ, що використовується населенням на комунально-побутові потреби.
Відповідно до чинного законодавства (Постанова Кабміну від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», Положення «Про Національну комісію регулювання електроенергетики України», затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 1998 року № 335) НКРЕ забезпечує встановлення економічно обгрунтованих цін (тарифів), які повинні гарантувати беззбиткову роботу підприємств. Для забезпечення повнішого відшкодування населенням економічно обгрунтованих витрат видобутку, транспортування та постачання природного газу НКРЕ згідно з наданими повноваженнями постановою від 10 березня 1999 року № 310 затвердила нові ціни на газ природний для населення та зареєструвала їх у встановленому порядку в Міністерстві юстиції України від 10 березня за № 153/3446. Вони такі: природний газ для побутових потреб та індивідуального опалення будинків за наявності газового лічильника – 17,5 копійки за кубічний метр, а за відсутності газових лічильників – 19 копійок за кубічний метр. Дані ціни введено в дію з 1 квітня 1999 року.
Та 17 березня 1999 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про ціни і ціноутворення» за № 495/ХІV. Ним визначено, що житлово-комунальні послуги (в тому числі природний газ) громадяни України мають оплачувати за цінами, що склалися на 1 червня 1998 року.
Згаданий правовий документ вступав у протиріччя з кількома іншими законами держави, насамперед з Законом України «Про Бюджетну систему України». Бо Державним бюджетом на 1999 рік коштів на регулювання цін (різниці в цінах) на природний газ для побутових потреб не передбачалося. А закон, реалізація якого впливає на збільшення видатків бюджету поточного року, вводиться в дію лише після внесення відповідних змін, уточнень та доповнень до Закону про Державний бюджет. А цього не було зроблено.
Тобто склалася ситуація, коли дотримання нового закону, прийнятого Верховною Радою, веде до порушення низки правових документів, прийнятих нею ж раніше.
Конституційний Суд України 10 лютого 2000 року ви-знав положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ціни і ціноутворення» неконституційним. Тому застосування рівня тарифів, затверджених постановою НКРЕ від 10 березня 1999 року, не є порушенням законодавства України. Відповідні роз’яснення з цього питання НКРЕ давала в засобах масової інформації, в тому числі і в газеті «Урядовий кур’єр» за 9 вересня 2000 року.
Як бачимо, Конституційний Суд України – найвища судова інстанція в державі – підтвердив, що проведення фінансової і цінової політики відноситься до компетенції урядових структур. І нам, пересічним громадянам, нічого не залишається, як платити за кубічний метр природного газу по 17,5 копійки за наявності лічильників і по 19 копійок за кубометр при їх відсутності. Хотілося б, звичайно, менше. Але, як то кажуть, іншим разом, за іншої економічної ситуації.

В. Медвідь.